Коли Володимир Жиленко, учитель історії з Балтського ліцею №3 та виховник осередку скаутів «Пласт – Балта» став до лав Збройних сил добровольцем, мало хто здивувався. Той, хто з юнацтва вчив дітей бути гідними, мужніми, свідомими громадянами, сам не міг вчинити інакше.
А потім була Авдіївка. Бій. Поранення. Полон. І – понад два роки чекання.
Володимир Жиленко - поверненняФото: З відкритих джерел
«Ми мали йти у відпустку. Але потрапили в пекло»
22 березня 2023 року Володимир і його побратим Дмитро Медзяновський були на одній з найгарячіших ділянок фронту. Після повернення з позиції мали йти у відпустку, але...
«Ситуація була дуже важка: ворог обстрілював з усього, що можна. Бліндаж, який слугував нам укриттям, був у дуже поганому стані. Після двох танкових приходів – наполовину зруйнований. Постійно дрони кошмарили» – розповів Дмитро Медзяновський після свого повернення.
26 березня – штурм. Короткий, але лютий бій. Двоє загиблих, троє поранених, в тому числі – Володимир Жиленко. Він отримав тяжке поранення руки…
За словами Дмитра Медзяновського, їм довелося нести важкопораненого російського солдата під обстрілами. Можливо, саме це врятувало життя.
Потім з'явилося обнадійливе повідомлення у соцмережі: вони живі – у полоні...
Фото: З відкритих джерел
Чекали всією громадою
Дмитро повернувся з полону раніше. І лише через пів року після того під час останнього з обмінів серед полонених був нарешті й Володимир Жиленко. Довгі місяці чекання без звісток, лише з надією, завершилися. Його чекала вся Балтська громада, його учні, колеги, друзі. Рідні, дружина і дві донечки тепер можуть обійняти свого зраненого, виснаженого, але нескореного воїна, сина, чоловіка, батька. Попереду – складна реабілітація та операція на руці. Але найважливіше: він – живий. Він – повернувся.
ПоверненняФото: З відкритих джерел
«Це двоє моїх янголяток…»
На своїй відновленій сторінці у Фейсбуці Володимир Жиленко зробив перший пост після повернення – віршоване звернення до своїх донечок. У полоні, серед болю і невідомості, саме думки про них, зігрівали душу і допомагали триматися. З вірою у світле майбутнє України він присвятив чудові рядки своїм «янголяткам»:
Я навіть не знаю, що більше в ціні:
Квітуча весна чи гарячеє літо.
Обирать не прийдеться, напевно, мені:
Обидві пори принесли мені діток.
Знав і раніше, та вже на війні зрозумів,
Як безцінний той спадок,
Що з Божої ласки дістався мені, –
Це двоє моїх янголяток.
Я пройду скрізь болі й вогні,
Сивиною покриються скроні.
Майбутнє Вкраїни всміхнеться мені,
Як сьогодні всміхаються доні.
Його слова – не просто поезія. Це – крик серця батька, який пройшов війну заради їхнього майбутнього.
Учитель. Пластун. Воїн.
До війни Володимир був не лише вчителем історії, а й виховником осередку «Пласт – Балта». Вчив своїх вихованців жити чесно, служити іншим, приймати спільні рішення, бути лідерами і командними гравцями. Справжня школа життя – з вірою, дисципліною, демократією. Не словами – прикладом.
«Пласт – це велика гра, де діти самі приймають рішення. Ми – поруч, аби порадити, але не керувати», – сказав він.
Володимир Жиленко повернувся. Живий. З сивиною на скронях і болем, який не забудеться ніколи. Але він знову вдома. Знову серед дітей. І, можливо, знову буде вчити їх – не тільки про історію, а про гідність, відвагу і силу духу. Бо саме такими і є наші герої.
Слідкуйте за нами в Facebook та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
