Днями Захарівка прощалася зі своїм земляком, нашим Героєм, відважним Воїном – Андрієм Олександровичем Радоном, який героїчно загинув в районі населеного пункту Павлівка що на Сумщині, виносячи з під обстрілів свого пораненого побратима.
Короткий і яскравий шлях Героя
Він, як справжній патріот, наприкінці літа нинішнього року пішов боронити нашу державу, мужньо боровся за волю та незалежність України. На війні він був стрільцем-санітаром механізованого взводу механізованого батальйону в\ч 4689.
Наш земляк був відчайдушний, повний життя добряк. Вірний побратим, люблячий син, турботливий брат, найкращий в світі тато…
Андрій Радон
До початку повномасштабного вторгнення життя чоловіка нічим особливо не відрізнялося від інших. Працював на різних роботах, завжди був на позитиві, щирим і добрим, компанійським і безвідмовним. Любив правду і завжди відстоював її. Якщо вже приймав рішення, то ніколи від нього не відступав.
Таким веселим і життєрадісним його пам’ятатимуть всі, хто знав і любив
Стати до лав ЗСУ було свідомим рішенням Андрія. На той момент йому лише виповнилося 50 років. Отримавши повістку чоловік міг би відмовитися і не піти воювати, адже мав чимало проблем із здоров'ям, але не зробив цього. На жаль, війна для нього, як і для всіх українців, стала точкою неповернення до попереднього мирного життя у рідному селищі, біля своєї родини.
У війську Андрій був стрільцем-санітаром механізованого взводу механізованого батальйону в\ч 4689.
16 листопада їхнє відділення вийшло на бойове завдання. Несподівано військові потрапили під обстріл ворожих дронів. Зі слів доньки загиблого Олени, яка спілкувалися із побратимами свого батька, Андрій виніс з під куль свого пораненого побратима Миколу і повернувся за другим, але сам отримав травми несумісні з життям.
Андрій з другом Миколою, якого того дня виніс поранеого з свого останнього бою
…В розквіті літ і сил здичавілі окупанти обірвали всі плани і мрії нашого земляка. У нашій пам’яті Андрій Радон навічно залишиться Воїном світла і добра. Цього добра і любові у нього вистачало на всіх. Андрій любив і шанував своїх матір Ганну Григорівну та сестру Ларису, обожнював єдину доньку Олену та її чоловіка Артема, боготворив онучат Софійку та Арсена…
З того злощасного дня для рідних і близьких розпочався відлік часу без їх найріднішої людини. Вони ще довго не зможуть змиритися та прийняти факту смерті сина, батька, брата і дідуся якому, здавалося, тільки жити і жити.
Величний подвиг запеклої боротьби мужнього воїна, вірного Сина України, нашого Героя з російським окупантом не зітреться часом. Його ім’я навіки закарбоване в історії наших визвольних змагань за незалежність України.
***
Ми всі у вічному боргу перед матір’ю Андрія, котра виховала мужнього патріота. І низько схиляємо голови перед донькою, яка втратила люблячого і турботливого батька.
Тепер Андрій – навічно в Небесному Воїнстві. Мужньому воїну назавжди 50 років… Над його могилою навіки майорітиме синьо-жовтий стяг Героя-Захисника.
Пам’ятаймо ціну нашого мирного життя в тилу, цінуймо подвиг Воїнів-титанів, які на лінії зіткнення з ворогом платять найдорожчим – своїм життям.
Свято шануймо подвиг тих, хто навічно тримає військову варту з небес.
Герої не вмирають!
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
