Активні громадяни – запорука розвитку суспільства. Якщо люди пасивні і з байдужістю спостерігають за подіями в рідному селі, місті чи країні, не намагаються один одному допомагати, не слідкують за діяльністю влади та не виявляють жодної ініціативи, годі чекати, що на таке суспільство чекатиме розвиток, а не застій.
На Кодимщині існує багато громадських організацій, які покликані бути активом суспільства, рушієм розвитку. З їх переліком можна ознайомитися на сайті міської ради, у Соціальному паспорті Кодимської громади та в Каталозі компаній України.
Чи всі ці утворення дієві, чи існують лише на папері, чи є від них користь суспільству і, відповідно, чи має сенс їх існування – про це судити самим членам громадських організацій.
Сьогодні ми розповімо про «Бойове Братерство Кодимщини» – громадську організацію ветеранів війни, осіб з інвалідністю війни, учасників бойових дій, членів сімей загиблих військовослужбовців та волонтерів», громадську організацію, робота якої сьогодні є надзвичайно актуальною і потреба у якій тільки зростатиме з часом.
Павло Паламарчук з побратимами
З якою метою було створене «Бойове Братерство Кодимщини» і як воно працює
Доцільність створення організації, яка стояла би на захисті інтересів наших військовослужбовців та їх родин, – безсумнівна, адже вони становлять значну частину мешканців громади і досить часто виникають ситуації, у яких ці категорії потребують підтримки і допомоги.
«У мене і моїх військових-однодумців давно визрівала ідея створити таку організацію. Ми ретельно готувалися до її втілення в життя: продумували, яким буде спектр роботи, що маємо приписати у Статуті тощо, – розповідає військовослужбовиця, вдова загиблого героя з Шершенців Ярослава Баркара Анастасія Баркар. – Та коли, понад рік тому, ми впритул підійшли до реєстрації, виявилося, що громадську організацію, яка має таку ж мету, нещодавно вже створено. Не було сенсу в тому, щоб дублювати вже наявну спільноту, тому ми просто приєдналися до «Бойового братерства Кодимщини», щоб разом виконувати завдання, які беремо на себе».
Анастасія Баркар
Голова ГО «Бойове Братерство Кодимщини» Павло Паламарчук у числі завдань організації бачить передусім підтримку учасників бойових дій, які пройшли пекло війни і повернулися (та ще повернуться) додому. Але не тільки це має на меті Павло Анатолійович.
«Сьогодні у всіх нас є «синдром війни». Усвідомлюємо ми це чи ні – ми всі потребуємо допомоги. Наша громадська організація не обмежується підтримкою винятково ветеранів, ми намагаємося простягнути руку допомоги усім: внутрішньо переміщеним особам, людям з інвалідністю, незалежно від того, чи отримали вони інвалідність під час бойових дій, чи в мирному житті, соціально незахищеним пенсіонерам. «Бойове Братерство…» – це не та організація, яка живе і працює тільки на себе. Ми хочемо, щоб наше ГО об’єднало якомога більше людей різних категорій, адже ми усі – постраждалі від війни, бо майже у кожного воює син, чоловік, брат, батько. Тому у певному сенсі кожен мешканець громади (чи й кожен українець) має стосунок до «Бойового Братерства…» і наша підтримка одне одного повинна бути взаємною і постійною», – вважає Павло Паламарчук та додає, що хоча у назві ГО є географічна прив’язка до Кодимщини, це не означає, що діяльність організації поширюється лише на Кодимську громаду. Очолювана ним організація працює і на Чернігівщині, і в Запоріжжі, і в Чернігові, і на Закарпітті, де Братерство надає гуманітарну допомогу різним людям і закладам: від шпиталю до будинку для пристарілих.
Передача гуманітарки для Балтської лікарні
Тут, на Подільщині, «Бойове Братерство Кодимщини» по можливості надає підтримку вразливим категоріям не тільки в нашому місті, але й на Балтщині. Було надано гуманітарну допомогу Кодимській лікарні, а так само й Балтській; людям з інвалідністю на Кодимщині, а також громадській організації людей з інвалідністю у сусідній громаді. Ходунки, милиці, медикаменти – такою була перша партія привезеної «гуманітарки».
«Чого дуже не хотілося би, то це проявів споживацької позиції серед людей. Трапляється таке – «дайте» та «дайте», бо у декого складається хибне враження, що громадська організація просто повинна щось роздавати. Насправді, ні, ГО не повинна – це ми, військові, разом з вами, повинні одне одному давати якомога більше, кожен у міру власних можливостей, які ні в кого з нас не безмежні», – каже голова «Бойового Братерства Кодимщини».
Можливості не з’являються з нізвідки – їх треба шукати і знаходити
Які ж можливості у своїй діяльності використовує ця громадська організація, адже її власні кошти – це всього лише членські внески, яких поки що не так вже й багато з огляду на те, що потенційні члени Бойового Братерства ще не повернулися з війни?
«Можливості не беруться з нізвідки, їх треба шукати і знаходити, що ми й робимо. Співпрацюємо з волонтерськими організаціями та благодійними фондами, в тому числі міжнародними, з аналогічними ветеранськими організаціями України, з військовими – в залежності від потреб на конкретний момент.
Скажімо, коли до нас звертаються рідні без вісти зниклих воїнів, ми задіюємо свої зв’язки з військовими підрозділами, штабами, побратимами, використовуючи усі наявні ресурси. На жаль, зниклих захисників з Кодимщини дуже багато, і ця робота стає все складнішою, та ми робимо усе від нас залежне, щоб допомогти.
Благодійники з різних куточків, зокрема з Закарпаття, Ужгорода та Києва, надають на наше прохання гуманітарну допомогу, яку ми привозимо не тільки для родин загиблих та тих, хто воює, але й для людей з інвалідністю, соціально вразливих категорій та медичних закладів», – розповів Павло Паламарчук.
Чимало є запитів на юридичну допомогу. Але тут організація наштовхнулася на проблему: в Україні є юристи і цілі юридичні контори, готові працювати на волонтерських засадах, але в Кодимі таких нема, на жаль.
«Кодимські юристи, з якими ми говорили, взагалі не готові до роботи, якої потребують військові. Тут вони займаються переважно оформленням спадку чи дарчої, майновими питаннями – тією роботою, яка не потребує особливої напруги. А нам потрібен юрист, готовий до справжньої боротьби за інтереси військових та ветеранів, людина смілива і «непригодована» можновладцями. Де таку взяти»? – на це питання Павло Анатолійович щодня шукає відповідь.
Голова ГО пропонує попрацювати у «Бойовому Братерстві Кодимщини» студентам юридичних вишів і запевняє, що практика роботи з військовими їм стане в нагоді в майбутньому, адже після війни запит на досвідчених юристів у сфері захисту прав ветеранів буде дуже високим.
«Вже сьогодні студент, працюючи на нашу організацію, не тільки досвід здобуватиме, але й формуватиме базу клієнтів. Якщо такий юрист зможе допомогти одному з військових, то можна не сумніватися, що про нього скоро дізнаються десятки побратимів того військового, які в разі потреби прийдуть у якості клієнтів саме до того фахівця, який вже допоміг одному з них»! – впевнений голова організації.
Якщо серед читачів цієї статті знайдуться студенти юридичних вишів, Павло Анатолійович радо зустрінеться з ними за адресою: м.Кодима, вул.Соборна, 88, каб.3 або поспілкується за телефоном: 098-611-19-73.
Влада повинна навчитися брати до уваги інтереси ветеранів
Стосовно гуманіторної допомоги, то її можна було би привозити набагато більше.
«Не завжди ми мали можливість взяти усе, що нам дають. Ми за власні кошти заправляємо авто, а це не такі вже й малі гроші, б'ємо свої машини, але ж ми – не волонтери і не мільйонери, моєї пенсії не вистачить на безперервне фінансування допомоги усім нужденним. Я розумію так: якщо громада зацікавлена в тому, щоб отримувати допомогу, то мала би й нам допомогти хоч трохи. Але такого бажання ні в кого нема.
Ми зверталися до міської ради щодо сприяння у доставці, але нам поставили умову, щоб ми всю гуманіарку привозили у міськраду, а далі вже влада сама нею буде розпоряджатися. Чому так має бути? Я просто не розумію, чому, коли люди роблять щось хороше для населення громади, її влада має ставити якісь умови, а не підтримувати безумовно»? – дивується Павло Паламарчук.
Павло Анатолійович зараз мешкає в Кодимі, де народився і виріс. Та він переважну частину життя є мешканцем міста Ужгород, де прописаний і зараз. Він має тісний зв’язок з «Бойовим Братерством Закарпаття», знає, як ужгородська організація діє у співпраці з місцевою владою, і постійно порівнює з тим, як взаємодія відбувається на Кодимщині.
«Не знаю чим пояснити, що там влада виявляє до військових більше поваги і співчуття, ніж тут, у Кодимській громаді. Ніби законодавство у нас однакові, але чомусь там для військових і ветеранів робиться багато чого, а тут нас чути не хочуть. Ми могли би організувати виїзні прийоми хороших психологів, наприклад. Не лише для військових, але й для вимушених переселенців, рідних загиблих. Але ж потрібно надати приміщення для роботи, ночівлі, профінансувати харчування. Могли би організувати реабілітацію ветеранів у гарних центрах. Але для цього потрібна підтримка влади, а у кодимської влади допомогти завжди «немає можливості» – каже пан Павло.
Подяка "Бойовому братерству Кодими" від Надії Лєнц
За словами Павла Анатолійовича, мова тут не так про можливості, як про бажання і ставлення до ветеранів і їхніх проблем. От, наприклад, візьмемо питання землі. Законодавство, нагадаю, скрізь однакове і зараз наділяти військових землею, дійсно, не можна. Але в Ужгороді, де я ходив до міськради разом зі своїм колегою (головою Бойового Братерства Закарпаття), нам сказали: «Зараз, хлопці, не вийде. Але ви не йдіть, залиште заяви, свої дані, ми їх внесемо в базу. Як тільки буде знято мораторій, ви будете першими в наших списках і отримаєте землю першочергово».
З тим же питанням був у першого заступника Кодимської ради – у відповідь лише категоричне «ні».
Подяка від Кодимської лікарні
Зверталися щодо створення невеликого реабілітаційного центру, де міг би проводити прийом психолог, ветерани могли би зустрічатися, відпочивати. Це гарна ідея: коли хлопці повернуться з фронту, вони довго потребуватимуть спілкування один з одним, бо розуміння зможуть знайти лише один в одного, а не у цивільних. Вони довго будуть згадувати бої, загиблих побратимів, лютувати на ворога і оплакувати друзів. Хіба не краще для всіх було би, якби все це відбувалося у затишному, відведеному тільки для ветеранів, місці, а не в усіх кафе і барах Кодими? Своїми силами хотіли облаштувати таку місцину на березі однієї водойми, грошей не просили, але знову отримали відмову: мовляв, не можна. Але чи всім відмовляють, чи тільки «простим смертним» – це ще те запитання.
«У мене, взагалі, таке враження, що Кодимська міська рада сприймає громадські організації та активістів лише у тому випадку, якщо вони від неї нічого не хочуть і ніяких ініціатив не виявляють, тобто по суті ніякими активістами не є.
Та й добитися зустрічі з міським головою – це проблема. Я три місяці намагався зустрітися з Сергієм Лупашком. Мені у приймальні обіцяли повідомити, коли він буде на роботі, але так і не повідомили, а коли я заходив, застати його не зміг, бо Сергій Іванович то у відпустці, то на лікарняному, то десь за кордоном у відрядженні», – розповідає голова ГО про невдалі спроби «Бойового Братерства Кодимщини» налагодити комунікацію з місцевою владою. Чоловік наголошує, що заради суспільного спокою в майбутньому керівництву міської ради треба вже зараз створювати умови для тих, хто повернеться з війни.
«Це не десятки чи сотні, а тисячі чоловіків, які повернуться – і що вони побачать? Що їх чекає? Створені робочі місця? Ні. Умови для людей з інвалідністю? Єдине, що у цьому напрямку зроблено – майже через рік після звернення обіцяли облаштувати в місті один туалет для осіб з інвалідністю. Оце й усе».
Павло Анатолійович переконаний: владі пора вчитися чути ветеранів війни, йти їм назустріч і розуміти, що хлопці, які пройшли війну, – це не мовчазне та згідливе населення, готове терпіти ігнорування своїх інтересів та нескінченні відмови.
Які перспективи у ГО «Бойове Братерство Кодимщини»? Цілком очевидно, що організація буде поповнюватися воїнами, які повернуться додому, активними і сміливими громадянами, здатними боротися за свої права, з чітким баченням майбутнього. Не абиякого майбутнього, а гідного тих жертв, які покладені на його вівтар, того майбутнього, за яке вони воювали і яке багатьом коштувало життя. Тому сьогодні влада і цивільне суспільство повинні зробити усе можливе, щоб завтра у ветеранів не виникало питання «За що ми воювали?!».
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
