Шістнадцятого липня в Україні відзначається День бухгалтера. Бухгалтер – професія, яка жорстко зав’язана на датах і точності, вимагає внутрішньої дисципліни, пунктуальності та максимальної зосередженості. Не можна представнику цієї професії, вибачившись, виплатити заробітну плату чи здати звіти в податкову службу, коли вийде. Потрібно у будь-якому стані здоров’я і настрою виконувати свою роботу, яка полягає не тільки в обчисленні податків і заробітної плати, але й у виборі найкращих рішень для збереження і примноження активів підприємства.
Сьогодні мова про бухгалтерку з багаторічним досвідом, яка все життя віддала цій професії, Валентину Трегубчак.
Валентина Трегубчак у день народження
Рідному селу і землякам присвятила трудове життя
Валентина Олексіївна народилася в Сербах, після школи навчалася в Ананьївському технікумі, по закінченню якого повернулася до рідного села бухгалтером у колгосп. Цікаво, що після навчання її направляли в Абомеліківське підприємство, зразу на посаду головного бухгалтера, але дівчина віддала перевагу нижчій посаді – аби жити в рідному селі, з родиною, серед людей, який знала змалку.
Починала свій професійний шлях Валентина Олексіївна у часи, коли Сербівським колгоспом керував Герой Соціалістичної Праці Віктор Прокопович Білоконь, пам'ять про якого мешканці села вшанували, назвавши на його честь вулицю і встановивши у центрі Сербів погруддя.
Втім, працювати зі славетним головою молодій бухгалтерці випало недовго. А далі настали часи змін: статусу сільськогосподарського підприємства, його назви та керівників.
Лише два роки за усе своє життя Валентина Олексіївна провадила професійну діяльність за межами рідного села, після того як у 2000-му році її призначили головною ревізоркою управління сільського господарства Кодимської райдержадміністрації. Та згодом вона знову повернулася до роботи у Сербівському сільгосппідприємстві, СТОВ «Лан», де працює і нині.
На робочому місці. З архіву родини
Поєднує досвід й уміння йти в ногу з часом
Бухгалтерський фах – один з найчутливіших до змін у різних аспектах внутрішньої політики держави. Нинішньому поколінню українців довелося жити в часи стрімких змін, під впливом нескінченних реформ і перетворень – від перших кроків у комп'ютеризації до всеохопної цифровізації, від початку становлення податкового органу України на зорі незалежності держави до мінливої низки сучасних вимог фіскальної служби та трудового законодавства. І саме бухгалтери – ті люди, які першими повинні знати і «проживати» всі новації, запроваджуючи їх у своїй роботі.
Відставати від часу в бухгалтерській професії неприпустимо. Та для Валентини Трегубчак стрімкі зміни ніколи не були проблемою. Здобуваючи і накопичуючи у своїй фаховій скарбниці все вагоміший досвід, їй завжди було цікаво опановувати нові знання, карбувати нові уміння.
Коли підприємства України почали комп'ютеризуватися, для багатьох бухгалтерів «старої школи» це стало неабиякою проблемою. Чимало чудових професіоналів змушені були покинути роботу через невміння користуватися комп'ютером, небажання чи неспроможність «починати з нуля», вивчаючи ази комп'ютерної грамотності, а згодом і складні бухгалтерські програми.
Для Валентини Олексіївни це не склало труднощів. Однією з перших бухгалтерів Кодимщини вона «приборкала» розумну машину і почала працювати як сучасна, технічно грамотна бухгалтерка.
Доступність усієї актуальної інформації, зокрема законодавчих актів, які відтепер можна було знайти самостійно і швидко, стала для неї додатковою опорою в роботі. Маючи невичерпний інтерес і наснагу до здобуття знань і підвищення фахового рівня, Валентина Олексіївна водночас стала не лише тією людиною, яка постійно вчиться новому, але й тією професіоналкою, до якої по знання та за порадами звертаються інші бухгалтери. І, яким би напруженим не був її робочий графік, вона завжди знаходить час допомогти іншим.
На сімейному святі
«Ми прагнемо віддячити мамі за все своєю любов'ю», – стверджує донька Людмила
У юному віці Валентина вийшла заміж за односельця Володимира. На жаль, надто рано чоловік пішов з життя, та, залишившись з трьома дітьми, вдова не дозволила відчаю заволодіти нею. Любов і відповідальність перед донечками – Людмилою, Оленою та Любою – додавали сили і наснаги до життя. Понад усе Валентина Олексіївна хотіла, щоб вони зросли щасливими.
Для них і заради них жила та невтомно працювала і на підприємстві, і вдома. Робота по господарству, турбота про дітей, догляд за городом і худобою, зведення будинку – чимало клопоту лягло на її тендітні плечі, і вона стійко трималася, поєднуючи професійну діяльність з домашніми навантаженнями.
З рідними
«Мама присвятила нам усе своє життя, і ми всі троє завжди усвідомлювали її любов, невтомну турботу і самопожертву заради нас, – каже Людмила Гурікова, одна з доньок Валентини Олексіївни. – Ми прагнемо віддячити їй за все своєю любов'ю. А любові у нас дуже багато, адже тепер, крім трьох дітей, мама тепер має ще сімох люблячих онуків.
Вона і сьогодні про всіх нас турбується, намагається у всьому підставити плече, а у вільний час, якого у неї завжди обмаль, вона молиться за нас. Ми вже традиційно разом відвідуємо Кодимський храм Архістратига Божого Михаїла, щоб молитися за своїх дітей, дітей всієї України, наших захисників і перемогу».
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
