Тамара Андріївна Міхніч, мешканка с. Старі Маяки Березівського району, – небайдужої і неспокійної вдачі жінка. Вона – депутатка Старомаяківської сільської ради впродовж 5-ти скликань, людина з активною громадянською позицією, ініціативна. Здобувши свого часу економічну освіту, чверть століття була директоркою ДВП «Діброва».
Згодом кардинально змінила діяльність – почала працювати провідною спеціалісткою територіального центру надання соціальних послуг Ширяївської райдержадміністрації. Нині пані Тамара – начальниця служби у справах дітей Старомаяківської територіальної громади.
А ще вона – мати-вихователька дитячого будинку сімейного типу.
Пані Тамара
Спочатку створили прийомну сім’ю, згодом – дитячий будинок сімейного типу
«Мамо!» – цим словом Тамару Міхніч називають 14 дівчат та хлопців різного віку.
Серед них – рідна донька Олена та зять Анатолій. Він, до речі, сирота. Вперше слово мама юнак промовив, звертаючись до своєї тещі Тамари.
З донькою Оленою і зятем Анатолієм
Для 12 прийомних дітей (так офіційно називають вихованців і вихованок із прийомної сім’ї та дитячого будинку сімейного типу (ДБСТ), позбавлених батьківського піклування, дала прихисток, виховання, любов, турботу та родинне тепло.
Зять Анатолій напік пасочок для всієї родини
Як розповідає пані Тамара про те щоб взяти у родину діток, які опинилися у складних життєвих обставинах, задумалася коли прочитала у районній газеті, що її однокласниця Тетяна Проскурня із Ширяєвого створила прийомну сім’ю, взявши у родину двох дівчаток. Її рідні діти (три хлопця) вже були дорослими, торували власний життєвий шлях.
Пані Тамара з доньками та синами
«А потім я зустріла Тетяну з її названими доньками і зрозуміла, що мій материнський потенціал ще не реалізований повністю. Моїй Олені тоді виповнився 21 рік. Так захотілося змінити життя на краще хоча б кільком діткам, які зазнали поневірянь, допомогти їм справитися з життєвими перипетіями», – ділиться спогадами пані Тамара.
Про свій задум вона розповіла чоловікові, доньці та матері й отримала їх всебічну підтримку.
Після проходження курсу навчання з питань виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в регіональному центрі соціальних служб для сім'ї дітей та молоді, всіх формальностей з документами Тамара та Юрій Міхнічі у жовтні 2007 року створили прийомну сім’ю.
Мама з майбутнім залізничником Володимиром Дейло та Артуром Целіком
Відтоді їхня родина почала поповнюватися дітками. Спочатку у неї прийшли два братики Роман і Артур та сестричка Тетяна. Згодом до них приєдналися три Володимира, Євген, Лілія, Вадим, Сергій, близнючки Людмила та Ганна. Тож у 2014 році розпочав функціонувати дитячий будинок сімейного типу.
У новій сім’ї хлопчики і дівчатка, оточені материнською і батьківською любов’ю та піклуванням, стали синами та дочками для подружжя Міхнічів.
За родинним столом
«Головне у вихованні, – каже Тамара Андріївна, – показувати власний приклад. Треба робити так, щоб діти переймали все найкраще і наслідували свою матір. Виховання – це дуже складна наука – відразу не все виходило. Тож треба було мати терпіння і час. Згодом все налагодилося. Діти усвідомили, що потрібно скрізь докладати рук – готувати їсти, прибирати, допомагати по домашньому господарству, бути помічниками для менших у приготуванні уроків і ще безліч інших нюансів. Я живу за принципом: якщо хочеш, щоб тебе поважали, поважай інших, незважаючи на їх вік. У мене, як у матері, всі діти – найкращі. Причому, всі мають рівні права, немає любимчиків…».
Дієву допомогу надавала Тамарі та Юрію мама Феодосія Мефодіївна, педагогиня за освітою.
На жаль, матусі вже немає 10 років, 7 років тому відійшов за межу вічності й чоловік Юрій.
Орли родини Міхніч
Справжнє мистецтво материнства – навчити дитину мистецтву життя
Промайнули рік за роком. Старші діти один за одним йдуть у самостійне життя.
Згідно положення про дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ), названі діти проживають і виховуються у дитячому будинку сімейного типу до досягнення 18-річного віку. Але це не про Тамару Міхніч. Так, старшенькі вже повилітали з родинного гніздечка, але і пані Тамара, і вони продовжують тримати зв’язок.
Так, найстарший із названих дітей, 27-семирічний Володимир Галаєв, уже створив власну сім’ю, найближчим часом очікують на поповнення. Проживають поряд з матусею Тамарою.
Тетяні Целік вже 22 роки. Вона – студентка Хмельницького державного національного університету. Майбутня дизайнерка закінчила перший курс і, продовжуючи навчання заочно, пішла служити у Збройні Сили України за контрактом.
***
«Знаєте, яке це щастя для маленької п’ятирічної дівчинки промовляти слово мама, відчути її тепло, турботу, – щемно пригадує Тетяна своє перше «мама» на адресу названої матері Тамари. – Терплячість, довіра, безмежна підтримка й любов матусі Тамари супроводжують мене повсюдно».
Її молодший 21-річний брат Роман теж закінчив Хмельницький університет. Магістр за спеціальністю «банківська справа та страхування», він з перших днів повномасштабного російського вторгнення в Україну служить в лавах ЗСУ.
Роман Целік
«Мені, брату і сестрі пощастило, що ми потрапили в родину Міхнічів. Не знаю, як склалася б наша доля, якби не матуся Тамара та тато Юрій (шкода, що його так рано не стало), – каже Роман. – Мама Тамара народила нас серцем, ми назавжди стали її рідними дітьми».
Наймолодший їхній брат Артур, працюючи в Старомаяківській сільській раді, навчається на 2-му курсі Уманського національного університету садівництва за спеціальністю «агрономія».
До речі, агроном у родині вкрай потрібен, адже пані Тамара має у власності 20 гектарів землі. Є також комбайн, трактор, вантажний автомобіль.
Сусідка родини Міхнічів Любов Душкова розповідає:
«Тамара і Юрій змалечку виховували дітей у дусі взаємоповаги та взаємодопомоги. Тут цінують сільську працю, діти ростуть відповідальними, трудолюбивими. Коли був ще живий Юрій, він самостійно обробляв землю, звісно, що діти не цуралися допомогти батькові. А після його смерті самотужки стали хазяйнувати, допомагаючи матері не занапастити землю. Сіли й за штурвал комбайна, й кермо трактора та авто».
Пані Тамара з Євгеном Мамедовим
Проходять службу в ЗСУ 24-річний Євген Мамедов і Володимир Дейло. Їхній молодший названий брат Володимир Куксенко здобув освіту в Козятинському міжрегіональному вищому професійному училищі залізничного транспорту. Нещодавно Володимир підписав контракт і теж проходить військову службу.
З Володимиром Дейло
Підростає в родині ще один майбутній військовослужбовець Вадим Сидоренко. П’ятнадцятирічний юнак навчається в Кам'янець-Подільському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою.
Володимир Куксенко на службі
Молодші брати і сестри ще поки що здобувають шкільну освіту. Так, Лілія Куксенко, яка потрапила в родину в 4-річному віці, закінчує вже 9 клас, Сергій Сидоренко навчається у 7 класі. А восьмикласниці Людмила і Ганна Горелик є вихованцями КЗ «Петровірівський мистецький ліцей Одеської обласної ради».
Дарує турботу і любов пані Тамара й поки що єдиному онуку Віталію Міхнічу. Хлопцеві вже 14 років.
Тамара Андріївна вважає, що зважившись свого часу прийняти у родину дітей з різними життєвими долями, вчинила правильно.
«Так, це важко, відповідально. Коли росли, бувало всякого – і нагримувала за якусь неслухняність, і приголублювала за старанність в усьому. Життя є життя… Мати статус матері не за свідоцтвами про народження, а за покликанням – це сенс мого життя. Уявіть скільки внуків мене очікує в майбутньому», – з посмішкою на вустах промовляє багатодітна матуся Тамара.
До речі, в минулому році 57-річна Тамара Міхніч вирішила отримати освіту соціально-педагогічного спрямування. Дізнавшись про навчання за програмою «Ваучер», Тамара Андріївна звернулась до Ширяївського відділу Березівської філії Одеського обласного центру зайнятості. Отримавши ваучер для підвищення рівня освіти, вона вступила до Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини на спеціальність «Соціальна робота». Тож невдовзі матиме диплом магістерки соціального менеджменту та додатково – керівниці освітніх закладів.
«Навчатись ніколи не пізно та йти до своєї мети треба впевнено», – стверджує Тамара Андріївна.
Спілкуючись із колишньою службовицею територіального центру надання соціальних послуг Ширяївської райдержадміністрації Оленою Ільїною, яка опікувалася родинами із прийомних сімей та ДБСТ, почула про Тамару Міхніч таке:
«Вона дуже відповідальна, ініціативна. До неї можна звернутися за порадою чи допомогою хоч серед ночі, і вона відразу ж відгукнеться. Саме такі матері як Тамара Міхніч створюють дітям усі умови для щасливого дитинства і повноцінного майбутнього, виховують їх в дусі поваги до інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, Батьківщини, піклуються про їх здоров’я, фізичний, духовний та моральний розвиток, сприяють розвитку їх творчих здібностей, формують високі моральні якості».
Прочитала колись такий вислів (автора, на жаль, не пам’ятаю): «Мистецтво материнства – навчити дитину мистецтву життя».
Здається, Тамара Андріївна Міхніч володіє цим мистецтвом досконало.
Матеріал створено у партнерстві з Волинським прес-клубом
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
