Вперше в житті Іван Каушан з села Новокарбівка, що в Любашівській громаді, взяв до рук зброю на початку новітньої війни росії проти України. Тобто, під час першої хвилі мобілізації – у березні 2022 року. І вручили йому цю зброю на навчальному полігоні під Одесою. Мовляв, вивчайте, хлопці, швиденько, бо фронт не жде. Рашистські окупанти рвуться захопити весь схід і південь нашої країни. Тож, розкачуватись ніколи!
Їм, новобранцям, після призову за військовою мобілізацією, було відведено всього три місяці, аби стати справжніми воїнами. Нелегко було абсолютно цивільній людині (Іван навіть строкової служби в армії не служив) опанувати основні види сучасного озброєння української армії, непросто було з першого разу влучити в мішень чи на зубок «відсканувати нутрощі» гвинтівки та кулемета. Але надихало велике бажання захищати рідну країну.
Таким Івана бачуть бойові побратими
Був водієм, а став морським піхотинцем
Невдовзі, вже на початку літа 2022 року, Івана Каушана прийняла дружна команда 35-ї ОБМП – окремої бригади морської піхоти імені Михайла Остроградського Збройних Сил України. Хоча в цивільному житті 36-ти річний чоловік працював водієм, у війську він став матросом-кулеметником.
Спочатку воїну-початківцю навіть трохи пощастило. Їхній батальйон кинули звільняти Херсон. Наступ українських сил був настільки напористий, що ворожі редути не встояли. А як піднесено й радісно зустрічали херсонці своїх визволителів! Принаймні посмішки, сльози й міцні обійми жителів села Брускінське, яке вони взяли штурмом, Іван запам’ятає на все життя.
Однак ворог виявився не таким вже й безпорадним, як гадалося спочатку. Він буквально зубами вгризся у Донецьку землю. Відчувалось, що тут він має неабиякий інтерес. Атаки по кілька разів на день накочувалися дев’ятим валом. У листопаді підрозділ нашого земляка з-під Херсона передислокували на Донецький напрямок, туди, де було найгарячіше. Стійко стояли морські піхотинці під селищем Водяним, героїчно відбивали наступ ординців під Красногорівкою. Дорогою ціною платив ворог за кожен метр нашої рідної української землі.
Треба сказати, що шахтарський край рідний нашому герою в буквальному розумінні слова. Адже народився Іван у місті Первомайськ, Луганської області. Коли хлоп’яті було 10 років, сім’я переїхали на Любашівщину, на малу Батьківщину батька (нині вже покійного). Тому уродженцю луганщини болить все, що відбувається там сьогодні.
Перед виїздом на передову
Поклялись, що відплата окупантам не забариться
Кожного дня смерть ходила поруч, а одного дня під час оборони Водяного, вона хижо заглянула в очі. Тоді наближався новий, 2023-й рік. Грудень сипав дрібним сніжком, а нашим хлопцям було нестерпно жарко. Одного дня ворог намірився будь-що прорвати українську оборону.
«Спочатку в небі з’явились ворожі дрони, потім одночасно запрацювали САУшки й міномети. І зовсім погано стало, коли по нас почали стріляти танки, – з болем згадує Іван. – Небо і земля перемішались. У тому нерівному бою загинуло багато моїх бойових побратимів. Трьохсотих теж було чимало. Чесно кажучи, думав, що не вийду живим з того пекла»…
Вижив, вистояв, зміцнів духом. Рашистський штурм тоді захлинувся. Зціпивши зуби, хлопці попрощалися з загиблими товаришами і поклялись, що відплата окупантам не забариться.
Після того пам’ятного бою бійця з Любашівщини підвищили у званні – він став старшим матросом. Так командування відзначило його мужність і відповідальність, уміння не втрачати самовладання у критичній ситуації.
Іспанці навчали воєнній майстерності
Звісно, участь у запеклих боях то цінний досвід для будь-якого солдата, але військова наука не обмежується лише практикою. Навесні командир підрозділу запропонував Іванові підсилити свої знання теорією. Наші союзники з багатьох європейських країн пропонували тоді і зараз пропонують свою допомогу у цьому плані. І. Каушану випала нагода пройти курс бойового навчання в Іспанії.
В горах Іспанії на навчанні
«У березні 2023-го року в складі групи з 90 морських піхотинців ми прибули до військової академії іспанського міста Сан-Фернандо, – розповідає матрос. – Іспанці зустріли нас привітно, розселили в казарми, прикріпили перекладачів і почали навчати теоретичним та практичним навикам ведення бойових дій».
Спілкуватися з іспанськими військовими інструкторами допомагали не тільки «живі» перекладачі. Наші хлопці швидко навчились користуватись електронним перекладом, для цього прислужились власні смартфони. Хоча переклад в Інтернеті не зовсім досконалий, та все ж процес навчання трохи прискорювався.
«Заняття були надзвичайно цікавими. Курс називався «Базова військова підготовка» і я особисто почерпнув багато корисних і потрібних для солдата знань, – ділиться враженнями український оборонець. – Нас познайомили з картографією, навчили орієнтуватися на місцевості за допомогою підручних приладів (компасу) і без них. Показали як без втрат живої сили і техніки зачищати від ворога міські квартали, а також дороги і поля. А головне – нас навчили бойовій тактиці і злагодженій взаємодії при звільненні територій».
З іспанським інструктором. Фото на пам'ять
Як розповів нам Іван, уроки в академічній аудиторії змінювались виїздами на практичні заняття. На відкритій місцевості, в горах українські курсанти відпрацьовували стрільбу і маскування, орієнтування і фізичну підготовку. Заняття тривали по 10-12 годин щодня. А одного разу на вихідних, після виснажливих тренувань, українців повезли екскурсійним автобусом на берег Атлантичного океану. Як не дивно, але на південному узбережжі Іспанії у березні термометр показував 26-28 градусів тепла. Тож, наші військовослужбовці не роздумуючи пірнули в хвилі Атлантики. То був чудовий день, що назавжди запам’ятався хлопцям.
Попереду курсантів чекав Бахмут
Місяць в сонячній Іспанії пролетів швидко. А війна в Україні тим часом ставала затяжною. Ворог не припиняв атакувати, путін не відмовлявся від своїх блюзнірських намірів. Тому вчорашнім курсантам іспанської військової академії шлях знов лежав на передову. Іван Каушан знов узяв до рук свій ручний кулемет і у складі першого батальйону морської піхоти рідної 35-ї ОБМП пішов захищати Бахмут.
Під населеним пунктом Новобахмутівка йшли важкі бої. Здавалося б, нові знання повинні убезпечити від найгіршого. Але коли навколо горить і вибухає земля, важко залишитись неушкодженим. Під час одного з ворожих нальотів нашого земляка контузило, швиргонуло об стінку окопу і крім контузії він отримав ще й травму спини. Після цього сміливий боєць на деякий час вибув зі строю.
Іван зі своїм ручним кулеметом
Іван Анатолійович розповідає, що після новобахмутського «хрещення» хребет став «слабкою ланкою» в його організмі. Власне, ще до контузії давалась взнаки нелегка фронтова робота. З тих самих пір, як одягнув важкий бронежилет, взяв до рук ручний кулемет, закинув за спину місткий рюкзак, почались проблеми. Вся екіпіровка важила більше 20 кілограмів. Ось і побігай у цих обладунках увесь день. Не один солдат старше 30-ти років відчув як пригинає до землі вага бойового металу. Проте чи гоже бійцю скаржитись на болячки? Іван довго терпів біль, мовчки вночі розтирав спину і ноги. А зранку, ніби ні в чому не бувало, знов ставав у стрій. Проте контузія і травма таки примусили його лягти на лікарняне ліжко.
За станом здоров’я перевели до третього ешелону оборони
Після лікування в госпіталі І.А. Каушан планував знов іти бити ворога. Але висновок військово-лікарської комісії вирішив все інакше. За станом здоров’я мужнього захисника перевели на службу до тилової частини. Разом з товаришами по службі нині він дбає про забезпечення бойових підрозділів ЗСУ всім необхідним для ефективної оборони і наступу.
Першу свою відпустку молодий новокарбівець отримав аж наприкінці серпня першого року війни. Летів додому на всіх парах. У рідному селі на Любашівщині його завжди чекають дружина Тетяна і двійко діточок. Синок Назарчик навчається у п’ятому класі, донечці Златі всього чотири рочки від роду. Що то була за зустріч годі й розказувати. Без сліз не обійшлося! Родина та мабуть і всі односельці пишаються Іваном Анатолійовичем. Безперечно, ним неабияк гордилася б матір Валентина Іванівна Каушан, але її душа вже котрий рік на небесах. Валентина Іванівна працювала директором Новокарбівської загальноосвітньої школи і саме вона прищепила Івану та двом його братам почуття відповідальності, патріотизму і любові до Батьківщини. Хоча її найменший Іванко (герой цієї розповіді) так і не вивчився на вчителя, як вона про те дуже мріяла, все ж підстав для гордості матір мала б більше, ніж достатньо.
Пухнастики дуже допомагають нашим воїнам своєю присутністю, нагадують про дім і затишок
Треба зібратися духом і розумом, бо війна завтра не закінчиться
У березні минає два роки як військова справа стала головною у житті новокарбівця. Із цілком мирної людини він став вправним воїном-захисником, який знає як найефективніше протистояти ворогу.
«Сьогодні 70 відсотків бійців на передовій, це ті люди, що прийшли у військо із цивільного життя, – додає на завершення мій співрозмовник. – У лиху годину воїном може стати кожен. Тільки не треба боятися труднощів, треба зібратись духом і розумом. Наполегливо вчитися, бо ж наш північний сусід нікуди не подінеться. Як бачите, у цьому нам навіть Європа допомагає. Спасибі Іспанії за братню підтримку і добру військову науку. Перемога неодмінно буде за нами»!
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
