В невеликому будиночку Олега та Ольги Квятковських зараз повним ходом йде ремонт. Адже сам будинок досить старий і потребує впорядкування. Вибудуваний з товстого каменю-ракушняку прохолодний влітку і теплий зимовими вечорами, він радує нових господарів своєю надійністю.
Придбали цей будинок Олег Олександрович та Ольга Олегівна влітку минулого року, коли разом з сином, донечкою та двома собаками приїхали до Захарівки з окупованої рашистами Нової Каховки. Як живеться цій родині на новому для них місці? З цим запитанням ми і звернулися до них.
Подружжя Квятковських на території Захарівської лікарні
Жили, працювали, будували плани…
«Знаєте, це не зовсім нове для нас місце, – зауважує пані Ольга, – Олег тут народився і виріс, тут проживають його батьки і родичі, є друзі та знайомі. Після завершення медінституту ми теж деякий час жили в Захарівці (тоді ще Фрунзівці) і працювали лікарями в місцевій районній лікарні. Тут народилася наша донечка Поліна. Але так склалися обставини, що в 2011 році переїхали до Нової Каховки».
Мої співрозмовники розповіли, що після переїзду влаштувалися на роботу за фахом. Ольга – в лікарню Нової Каховки лікаркою-педіатром, а Олег в Каховській центральній лікарні працював лікарем-реаніматологом в реанімаційному відділенні, в ендоскопічному відділенні, під час пандемії COVID-2019 рятував життя в ковідному відділенні. Деякий час навіть завідував реанімаційним відділенням.
Під час сімейного відпочинку. Ще в тому, мирному житті
«Хоч між Каховкою і Новою Каховкою відстань 14 кілометрів, їздити позмінно на роботу було цілком прийнятно. Головне, я займався тією справою, яку дуже люблю», - розказав нам Олег Олександрович.
***
Поступово подружжя обжилося в Новій Каховці: придбали гарну трикімнатну квартиру на сьомому поверсі нової багатоповерхівки, зробили в ній ремонт, обставили меблями та необхідною побутовою технікою. Купили два автомобілі, щоб обом зручно було діставатися на роботу, та гаражі для них. Син Павло і донечка Поліна зростали, ходили до школи, бавилися з домашніми улюбленцями – собаками Мухою та Бішопом.
***
Родиною і разом з друзями їздили на відпочинок на Дніпро, ловили рибу та раки, смажили шашлики та варили запашну рибну юшку. Ніщо не віщувало біди. Життя було майже безтурботним, щасливим і безхмарним…
До 5 години ранку 24 лютого 2022 року…
Ми прокинулися від вибухів і заграви за вікном
«Ми прокинулися о 5-й годині від страшеного гуркоту, звуків вибуху і вогняної заграви за вікном, – з болем пригадує Ольга, - Злякалися страшенно. Хоч останні кілька місяців довкола йшли розмови про можливий напад на Україну з боку росії, та ми були переконані, що це лише “страшилки”. Ніхто на нас нападати не буде. Як довело життя, жорстоко помилялися…»
«Дуже пригнічував той факт, - підхопив розповідь дружини Олег, - що з початком обстрілів повністю зник мобільний зв'язок, не було ніякої інформації ззовні. Ми, як і наші сусіди та знайомі, не могли зрозуміти, що все ж діється? Зранку сіли в машину і поїхали до батьків Олі, планували виїхати сюди, на Одещину. Але не встигли. О 10-ій ранку міст, через який мали переїжджати був підірваний. Тож побули з батьками і повернулися в квартиру.»
Наслідки "руського міра" в Новій Каховці
Ольга з Олегом також розповіли, як їм жилося в окупації.
За їхніми словами, десь за тиждень після початку повномасштабного вторгнення почав з’являтися мобільний зв'язок та інтернет. Вони навіть примудрялися телефонувати іноді Олеговим батькам в Захарівку і таким чином отримували достовірну інформацію про те, що відбувається.
«Знаєте, коли з’явився зв'язок всі приймачі типу Т-2 почали транслювати лише російські телеканали. Це було жахливо, - продовжив Олег, - тому намагалися телевізор практично не дивитися. Після 8 березня нам повідомили, що потрібно виходити на роботу. Після жахливої новини про те, що окупанти розстріляли на дамбі машину, в якій хотіла виїхати на підконтрольну Україні територію родина з чотиримісячним малям, думки про від’їзд мусили відкласти».
Окупанти в Новій Каховці
Тож подружжя вийшло на свої робочі місця і продовжували лікувати-рятувати місцевих жителів.
«Мені щодня доводилося проїжджати по дорозі на роботу російський блокпост. І часто траплялося так, що за моїм авто їхали їхні танки та БТРи. – пригадує Ольга, - відчуття були дуже неприємні, весь час був страх, що зараз наведуть дуло на мою автівку і вистрілять у спину…»
Дорога на Україну була довгою і небезпечною
Переконання в необхідності виїзду на вільну Україну міцніло з кожним днем. Олег спілкувався з друзями, знайомими і продумував шляхи, як вивезти своїх рідних в більш-менш безпечне місце. Так вони зв’язалися з такими ж бажаючими, розробили маршрут, сформували колону і 11 травня 2022 року вирушили в небезпечну дорогу. В машини завантажили лише літні речі, дітей, трохи продуктів і своїх улюблених собак Муху і Бішопа.
Ноутбуки, іншу техніку, посуд, навіть альбоми з родинними фото – все залишили в своїй квартирі в Новій Каховці. Брати нічого такого не стали, аби не наражатися на небезпеку під час проходження рашиситських блок постів. Колона автомобілів, до якої вони примкнули, розтягнулася на понад три кілометри. Довелося проїхати понад 30 рашистських блокпостів, на яких їх ретельно обшукували. В якийсь момент «голова» їхньої колони потрапила і під обстріл російськими градами, під час якого були постраждалі. Їхали майже дві доби, довго і важко. Вночі мусили рухатися в повній темряві, щоб їх не обстріляли з дронів.
«На наших машинах були білі прапори і великі написи «ДІТИ». – пригадує Оля, - Коли ми нарешті проїхали перший український блокпост, і військовий на ньому сказав нам чистою українською мовою: «Можете вже знімати ці ганчірки, вам тут нічого не загрожує», у нас покотилися очей сльози. Хотілося і плакати, і сміятися водночас. На дворі була тоді добряча спека. І вздовж нашої колони, яка рухалася досить повільно, час від часу з’являлися місцеві жителі і роздавали всім потребуючим воду. Це було так щемно і зворушливо. Адже в колоні їхало багато родин з маленькими дітьми, і вода була чи не на вагу золота.»
Ми наче і не виїжджали із Захарівки
«Коли майже через три доби 14 травня ми нарешті зморені, але щасливі дісталися Захарівки, нас тут зустріли як рідних. – пригадує Олег, - І справа не лише в тому, що тут живуть мої батьки Олександр Анатолійович з Катериною Миколаївною та родичі. Всі, з ким нам доводилося зустрічатися, ставилися до нас дуже тепло і людяно.»
Як розповіли мої співрозмовники, вони без проблем стали в селищній раді на облік як ВПО, оформили всі необхідні документи на виплати, які надає держава. Допомогла громада і посудом, постільною білизною, ковдрами, подушками, продуктами. Це було дуже доречно і важливо в той непростий для родини час.
Та й без праці вони надовго не залишилися. Буквально за два тижні по прибутті їм запропонували роботу в Захарівському центрі первинної медико-санітарної допомоги. Олегу – заступником головного лікаря (начмедом), а Ользі – сімейним лікарем та, за сумісництвом, педіатром в багатопрофільній лікарні. Щоправда, виникли певні складнощі із звільненням з лікарень, в яких працювали в Каховці і Новій Каховці - та на допомогу прийшли колишні колеги, і все вдалося вирішити.
***
Невдовзі в багатопрофільній лікарні з’явилася вакансія анестезіолога, і Олег Олександрович із задоволенням перейшов на неї, щоб займатися тим, що близьке його серцю.
«Начмед – не моя робота, - каже Олег, - ненавиджу паперову рутину. От у Ольги інша справа, це у неї виходить.»
Перші кілька місяців разом з дітьми жили в квартирі батьків Олега, а ті переїхали в будинок до бабусі (татової мами). Щоб мати власне житло, продали один свій автомобіль і за ті кошти придбали невеличкий затишний будиночок майже в центрі Захарівки.
«Така гарна аура, - ділиться з нами враженнями від будинку Ольга, - Наскільки я знаю, тут раніше жила щаслива, дружна родина, мабуть тому в будинку так добре себе почуваємо. Ми щиро вдячні попереднім господарям, які нам залишили майже всі меблі, посуд, сантехніку. Адже на момент переїзду у нас не було нічого, крім літніх речей».
Зараз подружжя Квятковських робить в будинку ремонт, адже в ньому тривалий час ніхто не жив, та й зробити все хочуть «під себе».
***
«Досить непросто в сорок років починати життя практично з нуля. – ділиться з нами Олег, - Але ми розуміємо, що в Нову Каховку навіть після визволення навряд чи зможемо повернутися. Всі наші рідні і знайомі, які там жили, теж виїхали на підконтрольну Україні територію, дехто – за кордон. Ми навіть не знаємо, що з нашою квартирою. В наш будинок було влучання і він постраждав, але невідомо наскільки. Якось зв’язався зі мною голова нашого ОСББ, дуже цікавився, коли ми повернемося. За нашою інформацією, він співпрацював з окупантами і віддавав їм квартири, господарі яких виїхали на вільну Україну».
Зараз життя подружжя лікарів Олега та Ольги Квятковських потроху налагоджується. Олег Олександрович працює в багатопрофільній лікарні завідуючим приймальним відділенням і лікарем-анестезіологом. Ольга Олегівна – медичним директором Захарівської БПЛ та лікарем-педіатром, крім того, співпрацює з Червоним Хрестом. Син Павло навчається в Києві на факультеті електромеханіки у Київському політехнічному інституті ім.І.Сікорського. Донька Поліна – в сьомому класі. До речі, їй в ліцеї видали комп’ютер і забезпечили безкоштовне харчування. Регулярно отримує родина і допомогу продуктовими наборами від Захарівської громади.
На завершення нашої розмови подружжя Ольга та Олег Квятковських сказало, що їм дуже подобається в Захарівці. Тут живуть добрі, щирі люди, і Олег з Ольгою це вповні відчули на собі. Єдине, чого прагнуть всією душею, щоб по скоріше закінчилася війна, щоб наша славна Україна перемогла ненависного ворога, а далі всі разом ми її не просто відбудуємо, а зробимо однією з найкращих в Європі.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
