Чоловіка, який гарно танцює, побачиш нечасто. А той, хто не лише сам гарно танцює, а обрав навчання мистецтву танцю інших, взагалі рідкісне явище. Особливо в місцевостях, які знаходяться на значних відстанях від великих міст.
Танцями захоплювався з дитинства
Денис Панасюк
Мешканець Подільська Денис Панасюк із дитинства захоплювався танцями, з великим задоволенням виступав разом зі своїми ровесниками і ровесницями на різних заходах. Згодом вирішив пов’язати своє життя з цим видом мистецтва, закінчив Олександрійський культосвітній коледж. Працював за фахом у народному ансамблі, професійно виконує бальні, народні, спортивні та сучасні танці. Але основою всього вважає саме класичні народні танці. На його переконання, той/та, хто володіє мистецтвом народного танцю, з легкістю опанує будь який інший.
«Танцюючи, ти виховуєш у собі характер, силу волі. Потрібно запастися величезним терпінням, нервами, зібрати всі сили в свої руки, і звичайно ж мати бажання, щоб досягти бажаного. Саме завдяки постійним тренуванням хореографи завжди тримають себе у формі та досягають результатів. Не менш важливим є самоствердження та самовираження. Кожна людина танцює по-своєму, кожен має свої фішки, свою імпровізацію, свій стиль. Танець – це ціле життя, яке хореограф, танцівник чи танцівниця проживає знову і знову. Через нього можна проносити різні емоції, можна передати глибший зміст, який змусить людей задуматися», - стверджує Денис.
Чотири роки тому він вирішив, що готовий працювати самостійно, аби втілити у життя свої творчі задуми. Створив танцювальний клуб для дітей і підлітків та оголосив набір бажаючих освоїти сучасні танці у Подільську та Ананьєві.
І все завертілося в шаленому ритмі. За цей час його колективи вже встигли побувати у всіх куточках України – Львові, Києві, Черкасах, Одесі, Вінниці... Вже рік, як хореограф тренує чотири групи танцівників у Любашівці та пів року – у Кривому Озері. Щотижня його вихованці з нетерпінням виглядають авто свого тренера, щоб розпочати кількагодинне тренування. Під час занять із них «сім потів» сходить, але це їх не зупиняє в прагненні освоїти науку грації та пластики.
«Для мене головне, – розповідає Денис, – аби діти були зайняті, і щоб їм подобалось їхнє заняття, бо без цього не буде хорошого результату. Якось одна з матерів зізналась, що примушує дочку приходити на заняття. Я їй порадив не робити цього, у дитини минуло захоплення, нехай шукає інше заняття, а танці – це важка й наполеглива праця».
Родина вибір професії підтримала
На наше запитання, як до його вибору майбутньої професії поставилися батьки, Денис відповів: «Знаєте, мені дуже пощастило з батьками: вони ніколи не тиснули на мене і поважали мої рішення. Хоч вони до творчості не мають відношення, але завжди підтримували мене. Та й коли навчався в коледжі, поруч теж навчалися мої ровесники-юнаки. Тож почував себе комфортно».
З синочком Артемієм
Із розумінням і повагою ставиться до його професії дружина Ольга. Вона теж має до танців опосередковане відношення та завжди з готовністю підставляє коханому своє плече підтримки і забезпечує комфортні умови для його діяльності. Любов до танців Денис прищеплює і своєму трирічному сину Артемію, той теж полюбляє рухатися під музику. Але чоловік стверджує, що примушувати сина займатися цим не буде. Хлопчина сам визначиться з часом, що йому до душі, аби не сидів днями поспіль в комп’ютері чи смартфоні і розвивався ще й фізично.
З коханою дружиною і синочком
За словами Дениса, займаються танцями в нього переважно дівчата, але хлопці, хоч і небагато, десь 1 до 10, теж є.
«Ця проблема стосується не тільки нас, – ділиться зі мною думками керівник клубу, – а й всього світу. Хлопці шукають себе переважно у спорті. Одні з них приходять, бо їм і справді подобаються танці, іншим подобається, що поруч багато дівчат, а він – серед них один. Та майже всі вони сумлінно тренуються і розуміють, що танці, як і спорт – це велика праця, яка потребує значної фізичної підготовки. Але ж у нас в країні і дівчата йдуть у спорт, стають чемпіонками, вирівнюючи таким чином гендерну нерівність».
В Любашівці під час виступу
Спостерігаючи за роботою хореографа і його вихованців, які натхненно танцювали композицію, у мене виникло запитання до Дениса:
«Як саме народжується танець? Спочатку чуєте музику і тоді з'являються елементи танцю чи під певні рухи підшукуєте мелодію?»
На що він мені відповів:
«Кожен танець народжується по-своєму. Іноді чуєш музику, і неодмінно хочеться зробити танець саме під неї. Іноді спочатку зароджується ідея створення танцювальної постановки, манера виконання, а вже тоді під неї підбирається музика та рухи.
Буває, що спочатку ідея була одна, а в результаті виходить зовсім інша танцювальна постановка. Завжди намагаюсь зробити танець таким, щоб він сподобався глядачам і глядачкам, а діти з задоволенням його виконували.
Чесно кажучи, коли починаємо роботу над танцювальною постановкою, у дітей так горять очі, що це додає сил, бажання та фантазії, відчувається, що вони говорять та танцюють душею».
Звітний концерт в Любашівці пройшов з великим успіхом
На звітний концерт в Любашівці зібралося чимало людей
Нещодавно в селищі Любашівка відбулося справжнє свято сучасного танцю. Протягом року Денис Панасюк займався з бажаючими опанувати цей вид мистецтва і врешті разом зі своїми підопічними показали, чому навчились. Дійство було вражаючим, танці – розкішними. Вони у прямому сенсі слова розворушили присутніх батьків та й просто глядачів і глядачок, які зібрались на площі перед Будинком культури.
Глядачі і глядачки з захопленням спостерігали за виступом юних танцюристів
«Такого танцювального дійства давно не було в Любашівці, – ділиться своїми враженнями бабуся однієї з учасниць Анастасія Олійник. – Я отримала неабияке естетичне і моральне задоволення від побаченого. Починаючи від танцювальних костюмів з логотипом клубу, про які подбали батьки юних танцівниць, до постановки танців і підбору музичного супроводу».
Момент виступу в Любашівці
Катерина Косовська, мати десятирічної дочки Маші, каже:
«Я віддала свою донечку до Дениса, бо у нього сучасний підхід до танцю, він сміливо експериментує, використовує розтяжки та шпагат. Такі танці, переконана, є корисними для оздоровлення дітей. Тренер гарно ставиться до них, не кричить, хоч він і вимогливий. А менших взагалі називає зайчиками та сонечками».
Оля Олійник, 10 років, учасниця танцювального клубу:
«Кожне заняття триває півтори години, але бувають і додаткові, але ми не скаржимось, бо нам цікаво, який новий елемент запропонує тренер. Він дуже відповідальний, не порушує графіка. Наш виступ перед Будинком культури був нашим першим публічним виходом. Хвилювались неймовірно, але не спасували».
Гендерні стереотипи дійшли до нас із стародавніх часів. Вони відображають уявлення суспільства про те, якими мають бути дівчатка і жінки, хлопчики і чоловіки. Ці погляди втілюються в такі норми, які стають моделями для наслідування. На підставі цього всім жінкам і всім чоловікам нав’язуються певні правила поведінки, яких вони повинні дотримуватися. Але наша історія про молодого хореографа з містечка Подільськ Дениса Панасюка свідчить про те, що з часом всі стереотипи ламаються ось такими ентузіастами своєї справи, що в нинішньому суспільстві вже практично не існує суто «жіночих» чи «чоловічих» професій, занять, видів спорту. Що всі ми, хоч і різні, але рівні в можливостях і бажанні до самовираження.
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
