Ця історія про людину, яка відчайдушно рухаючись вперед, долає найскладніші перешкоди. Життєвий шлях Тамари Адаменко доводить, що справжній успіх полягає не лише у фізичних можливостях, а й у міцній волі, невгамовній відвазі та бажанні робити світ добрішим і яскравішим.
Тамара Адаменко
Музична подорож у понад пів століття
Розповісти про Тамару Адаменко мене спонукало кілька причин. Одна із них – знаю її ще з часу навчання в Ширяївській дитячій музичній школі. Я опановувала фортепіано, а вона – скрипку. Скрипка стала для Тамари не лише музичним інструментом, а й сенсом її життя.
Початок її музичної подорожі розпочався, коли навчалася у початкових класах звичайної школи. У 1968 році в Ширяєвому відкрилася музична школа, директором якої був Володимир Михайлович Бойко. Третьокласниця Тамара відразу виявила бажання там навчатися. При прослуховуванні екзаменаційна комісія помітила, що у дівчинки розвинені музикальний слух та пам’ять, відчуття ритму, а її постава так і просила у руки скрипку.
«Дуже вдячна Володимиру Михайловичу, – говорить пані Тамара. – Бо саме з його легкої руки я стала освоювати гру на цьому магічному інструменті. Якби не він, не знаю, як склалася б моя життєва доля…».
Леонід Піскун з вихованками
Пощастило й з викладачами. З трепетом згадує героїня моєї розповіді Ніну Терентьєву, Нінель Корнецову, Людмилу Майзліш, які викладали сольфеджіо, додатковий інструмент, музичну літературу. Доленосним стало навчання у Леоніда Піскуна.
«Він не лише сам віртуозно грав на скрипці, а й умів прищепити своїм учням любов до інструменту, який говорить мовою без слів і здатний викликати глибокі почуття та емоції у тих, хто його слухає», – пригадує Тамара Адаменко.
Саме Леонід Веніамінович переконав випускницю Ширяївської ДМШ продовжити свій творчий шлях у музиці. Так Тамара Закревська (її дівоче прізвище) стала навчатися на струнно-смичковому відділенні Сєвєродонецького музичного училища.
Чотири роки, проведені у стінах храму мистецтв, залишилися назавжди у пам’яті студентки. Час тут проходив цікаво, змістовно та захопливо. Наша землячка входила до складу симфонічного оркестру та ансамблю скрипалів, які з успіхом гастролювали по містах України. Зокрема, у Донецьку, Луганську, Харкові та інших. Тамарі та її колегам гаряче аплодували за чудову гру вдячні глядачі. Завдяки концертній діяльності, дівчина все більше й більше відшліфовувала свою майстерність.
Під час одного з концертних виступів
«Музика стала для мене інструментом самовираження, а скрипка засобом, за допомогою якого я перетворюю свої емоції, бажання та почуття в музичні ноти, що розповідають історію мого життя», – піднесено ділиться своїм натхненням Тамара Адаменко.
У 1979 році Тамара Миколаївна закінчила музичне училище і повернулася в Ширяєве, у свою рідну школу, в якій працює й до сьогодні. Передає свої знання, досвід та любов до одного з найпрекрасніших видів мистецтв, не одному поколінню любителів музики.
Її власний музичний шлях є доказом того, що, за умови великої праці та віри у себе, мрії можуть стати реальністю. Допомагаючи молодим обдарованим музикантам розвивати свій потенціал, вона стала наставницею та підтримкою для тих, хто подібно до неї вірить у себе та свій талант.
Квіти від вдячних глядачів
По праву можна сказати, що саме ця викладачка відкрила для сьогоднішніх мільйонів слухачів неперевершену співачку Нату Недіну, яка нині є солісткою відомого колективу «Фрістайл». Доброю наставницею Тамара Миколаївна була і для Людмили Третяк, солістки Одеської обласної філармонії.
Поміж її випускників по класу скрипки – Світлана Пилипчук.
«Закінчивши Одеське музичне училище, теж викладаю гру на цьому інструменті у Ширяївській дитячій музичній школі, – розповідає пані Світлана. – Тепер ми з Тамарою Миколаївною колеги. Завдяки їй я зрозуміла, що музика – це щось більше, ніж просто набір нот і акордів. Це світ, де відчуваєш піднесення, завзяття, запал та енергію, де можна висловити свої думки та почуття через неймовірної краси звуки».
З концертом у бібліотеку
Тамара Миколаївна дала путівку у світ музичного мистецтва учням із 44 випусків. Зрозуміло, що не всі вони стали музикантами, але любов до прекрасного несуть через усе своє життя.
Найважливіше – внутрішня міць духу
На початку публікації я писала, що є кілька причин розповісти про цю талановиту, з палким серцем жінку. І це дійсно так.
Для мене Тамара Адаменко – є символом сили духу, волі, натхнення та невпинної боротьби за свої мрії.
Проблеми із професійною придатністю розпочалися коли отримала травму лівої руки, рік не могла грати на улюбленому інструменті. Втім, здаватися наміру не було. Вступила у Дрогобицьке музичне училище, де отримала (заочно) другу музичну освіту, а відтак і спеціалізацію. Працює нині викладачкою теоретичних дисциплін та хору. На скрипці іноді грає на концертах, але не використовує четвертий палець, він малорухомий через травму.
Один з виступів зі своїми ученицями
З віком у пані Тамари розпочалися проблеми ще й із опорно-руховим апаратом. Біль у ногах, спині щодня ставав все нестерпнішим. В якийсь момент відчула, що без милиць не зможе ступити й кроку.
«Це був розпач, не хотілося вірити у свою безпорадність, – сумно розповідає Тамара Миколаївна. – Не могла уявити, що більше не переступлю поріг своєї альма-матер з якою я крокувала з 9 років. – Водночас це стало викликом, який продемонстрував внутрішню силу та здатність адаптуватися до нової реальності».
І вона з цим справлялася. Щодня ширяївці бачили, як ця жінка на велосипеді, з милицями під пахвами, добиралася до свого улюбленого місця роботи. Як їй це вдавалося знає тільки вона…
З часом проблеми з опорно-руховим апаратом почали загострюватися. Нині Тамара Адаменко має статус людини з інвалідністю 2-ої групи, пересувається на візочку – сучасному електроскутері.
З колежанками і випускниками
Втім, хворобі не здається: продовжує працювати і займатися своєю улюбленою справою – знайомити юне покоління з неймовірно прекрасним світом музичного мистецтва.
"Життя завжди наповнене несподіванками та випробуваннями, іноді ставить перед нами завдання, з якими здавалося б справитися неможливо. Проте, я як ніхто розумію, що сила духу не визначається обмеженнями фізичних можливостей. Потрібно рухатися вперед, навіть якщо ти такої можливості позбавлений», – стверджує Тамара Миколаївна Адаменко.
Торт від вдячної учениці
Волонтерство – важлива частина життя
Крім іншого, пані Тамара активна учасниця Ширяївської волонтерської кухні. Її вареники та пиріжки з різноманітним начинням – це шедевр української кулінарії. Ними із задоволенням смакують фронтовики в різних військових частинах. У тому числі і її син, який знаходиться на нульовому рубежі захисту України.
Чергова партія пиріжків від пані Тамари захисникам готова
Днями кожна господиня волонтерської кухні отримала подяку від командувача оперативного угрупування військ "Херсон", бригадного генерала Михайла Драпатого.
Подяки волонтеркам від бригадного генерала Михайла Драпатія.
"Була схвильована і приємно здивована такою увагою і подякою, - ділиться новиною пані Тамара. - Рухаємось далі, разом до Перемоги"!
Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
