Бути першопрохідцем – справа непроста. Та, оскільки ми живемо в епоху реформ, коли невпинно змінюється все навколо, то до певної міри всі ми – першопрохідці. Візьмемо для прикладу старост.
Про те, як організовується життєдіяльність сіл після адміністративно-територіальної реформи, розповідає староста сіл Будеї і Смолянка Людмила Ясніцька.
Людмила Ясніцька (в червоній вишиванці) зі своїми коліжанками
В університетах бути старостою не вчать
Про те, що таке старостинський округ, ще зовсім недавно ми мали не дуже чітке уявлення. Та ось адміністративно-територіальна реформа вступила в дію і серед пересічних мешканців сіл знайшлися люди, які не побоялися взяти на себе відповідальність, очолили округи і взялися за роботу. Не всім новоспеченим старостам однаково добре вдається виконувати покладені на них завдання, але там, де докладають максимум зусиль, села живуть, справи йдуть на лад.
«Немає університетів, у яких вчили би бути старостами. Все, на що староста може покладатися, – це його попередній життєвий і трудовий досвід, – каже Людмила Ясніцька. – Мені, думаю, допомагає те, що все життя працювала в школі. А вчитель – це завжди комунікатор».
Як розповіла нам пані Людмила, одразу після призначення на посаду довелося пройти несподіване випробування: входили в зиму, в заметілі – а ні в Смолянці, ні в Будеях не було ні дров, ні піску, щоб дороги посипати.
«Я належу до людей, які не соромляться просити допомоги, коли вона необхідна. І люди завжди ставляться з розумінням, ніхто ще не відмовляв. – ділиться з нами Людмила Ясніцька. – От і тоді на моє прохання відгукнулися фермери: Станіслав Борщ та Юрій Кушнір дали пальне на потреби громади, Володимир Телічко сніг прогорнув, і то не одноразова допомога, а кожної зими в обох селах він розчищає дороги від снігу. Добре попрацювали на благо сіл водії Володимир Кортак і Андрій Джуринський. Та й інші односельці, особливо наші одноосібники, також завжди допомагають: Володимир Обнявко, Олександр Савчук, Олексій Галузін, Ігор Замороцький. Власним коштом і транспортом вони привозили пісок і дрова, вивозили з кладовища зрізане гілля тощо».
Ось тоді Людмила Вікторівна, за її словами, і зрозуміла, що староста без людей нічого не зможе. Що старості важливо бути гарним комунікатором, мати психологічну підготовку, досвід роботи з людьми. Адже люди – різні, з одними комунікувати легко, інші не завжди мають розуміння ситуацій, у кожного свої запити і вимоги до влади, і з кожним треба порозумітися.
Шлях до старостування був довгим
32 роки Людмила Вікторівна присвятила викладанню історії та правознавства у Будейській школі, тож знає в селі всіх, адже спілкуватися за цей час доводилося не лише з дітьми, але й з їх батьками. Чимало вчорашніх учнів вже й самі перейшли у категорію батьків, яких вона знає від їх дитинства. Це сприяє взаєморозумінню, підтримці та спільній роботі, у якій староста – ініціатор і організатор. Скажімо, коли старостат оголошує суботники, мешканці не відсиджуються вдома. Людмила Ясніцька розповідає, що у прибиранні кладовища, наприклад, взяли участь 120 будеян.
Під час впорядкування могил АТОвців
«І на прибиранні не зупинилися – ще й посадили на цвинтарі березову алею, – розповідає пані Людмила. – причому 50 саджанців нам закупили Станіслав Борщ і Олексій Ступніцький, і ще 50 – Василь Джуринський, а коштом міської ради збудували новий туалет».
Також збудували власними силами туалет і біля ФАПу, відремонтували зупинку «Бадя». А ще староста планує відремонтувати місцевого «журавля» на криниці, і зробити його надійним, на віки (дерев’яний псується погодними умовами і часом) та поставити знак «Будеї».
Будейці активно допомагають фронту
Крім поточних завдань з благоустрою, звичайно, доводиться виконувати й ті, що пов’язані з війною. Мешканці Будеїв та Смолянки, відгукуючись на запити наших військових, плетуть маскувальні сітки, долучаються до збору продуктів, ковдр, одягу, мийних засобів, питної води, хлібобулочних виробів. Працівники Будейської школи неодноразово готували для захисників-тероборонівців випічку, голубці, налисники, різноманітні солодощі, а за спонсорської допомоги Станіслава Борща – рибні тушкованки, паштети. Робили також м’ясні тушкованки: в школі фасували м’ясо, а сільчани, які мають автоклави, вдома робили консервацію, щоб відправити Збройним силам.
Будейчанки під час плетіння маскувальних сіток
Серед найактивніших земляків Людмила Ясніцька назвала: Василя Джуринського, Раїсу Кортак, Олексія Галузіна, Ніну Сілецьку, Василя Суханюка, Олексія Ступніцького, Олексія Кучера, Надію Печерицю, Анатолія Байбуза, Сергія Вапняра, Володимира Обнявко, Миколу Мукана, Сергія Дедю, Ігоря Візнюка Василя Олійника, Тетяну Жданову та Олександра Замороцього.
На потреби армії також передавали утеплювач, гігієнічні набори, металеві скоби, лопати, сокири, газові плити, мікрохвильову піч тощо.
Гостинно приймали і переселенців
У скрутну годину в Будеї та Смолянку прибуло близько 40-а вимушених переселенців. Сільчани надавали їм в користування порожні будинки, допомагали хто чим міг. Людмила Вікторівна привозила з міської ради, зокрема Терцентру, продукти, одяг, посуд. Емоційний та фізичний стан людей, що втратили не лише домівки, але й часто близьких та рідних, не міг залишати байдужою старосту, адже її рідна дочка Інна пережила окупацію в Бучі. Дякувати Богу, врятувалася, та ще й зуміла, ризикуючи собою, врятувати від окупантів важливу документацію, від якої залежали життя людей…
Ніколи не соромлюся попросити про допомогу
Безумовно, позитивно відбивається на роботі старости і те, що вона розуміється на питаннях роботи органів самоврядування, адже Людмила Вікторівна протягом 15 років (три скликання поспіль) обиралася земляками депутатом Будейської сільської ради. Крім того, ще одне скликання працювала в складі депутатського корпусу Кодимської районної ради. Словом, компетентності вистачає. А у поєднанні з комунікабельністю та наполегливості вона дає непогані результати.
«Я, навіть коли чогось не знаю, не соромлюся запитати і не боюся, що через це «корона впаде». Треба попросити про щось – прошу і, чесно скажу, не чула ще відмови. – говорить наша співрозмовниця, – Тісно співпрацюю з керівництвом міської ради, з працівниками підрозділів. Законодавчі вимоги постійно змінюються і вимагають нових знань. Я дуже вдячна за роз’яснення і допомогу в роботі начальнику відділу з питань соціального захисту населення та охорони здоров’я міської ради Світлані Покиньбороді та головному спеціалісту відділу Тетяні Сендик, начальнику служби у справах дітей Олені Рожко, начальнику УСЗН Подільської райдержадміністрації Оксані Гайдук, директору ЦНАП Оксані Русол, усім працівникам підрозділів, а також Людмилі Жук з Кодимського відділу поліції. Завжди відчуваю підтримку в роботі з боку наших депутатів міської ради Оксани Вацовської, Вячеслава Лупашка, який подарував старостату принтер і сканер. Велике спасибі хочу адресувати також директору КП «Кодимакомунсервіс» Анатолію Ревенку – не один раз він відгукувався на мої прохання про допомогу при проведенні тих чи інших робіт».
Одна з болючих тем - водозабезпечення
За допомогою КП «Кодимакомунсервіс» зокрема минулого року вдалося замінити 407 метрів водогону. А водогін в Будеях – це болюча тема. Є в селі місцевість під назвою Сухий горб. Назва не випадкова – мешканці Сухого горба, після того, як самозруйнувалася від часу водонапірна вежа, залишилися без води. Відтоді воду доводиться возити з іншого кінця села, з джерела в місцевості, яка називається Гуральня. Де в кого у дворах облаштовано басейни, у яких люди збирають привезену від джерела воду.
Прокладання водогону
«74 людини, що мешкають на двох вулицях Сухого горба не мають води. Серед них і пенсіонери, яким нема чим її довезти і немає сили принести. Ми з чоловіком намагаємося допомагати – привозимо воду не тільки собі, але й іншим. Та це все-таки – не розв'язання проблеми. Ще коли я була депутатом, збирала підписи односельців під листом до районної влади, робила запити… Але все було марно, – зітхає староста. – Зараз вже звернулася до міського голови. Сергій Іванович Лупашко приїжджав зі спеціалістами, зробили заміри й підрахунки. На подолання нашої проблеми потрібно 2 з половиною мільйони. Чи зможе міська рада виділити такі кошти з бюджету? Чи проголосують за це депутати? Відверто кажучи, не впевнена. Але здаватися не планую, буду звертатися і до обласної, а треба буде – і до Верховної Ради. Сьогодні у нас інші пріоритети – війна їх диктує, та після перемоги ситуація зміниться і розв'язання проблемних питань, я впевнена, піде повним ходом. Скільки ми вже могли б зробити, якби не війна!»
Місцеві дороги потроху впорядковуються
Та під час війни проблем, які потребують вирішення, не менше, ніж в мирний час. Дуже турбує старосту стан сільських доріг. Є в Будеях вулиця Набережна, на якій мешкають сто осіб, серед яких і колишня вчителька Людмили Вікторівни…
«Коли захворів її чоловік, через плачевний стан дороги – дуже розмило її тоді – його довелося 400 метрів нести у рядні до ветеринарного пункту на іншій вулиці – швидка не могла заїхати на Набережну, щоб вивезти хворого. У мене просто серце кров’ю обливалося. І це не єдиний такий випадок був», – розповідає староста.
Але наразі помалу ремонтуються дороги, за допомогою, знову ж таки, КП «Кодимакомунсервіс» вже відремонтовано 600 метрів дорожнього покриття. Староста сподівається, що з часом буде зроблено значно більше. Планів з благоустрою у неї чимало, і Людмила Ясніцька впевнена, що після перемоги вони будуть втілюватися в життя у прискореному темпі, адже всім так хочеться жити і працювати під мирним небом! Перемога обов’язково надихне нас усіх на трудові звершення.
Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
