Релігійна громада, зокрема настоятель храму Архістратига Божого Михаїла ПЦУ в Кодимі ієромонах Нестор, отримали почесну грамоту Кодимської міської ради за активну волонтерську діяльність на користь Збройних сил України та усіх постраждалих внаслідок війни.
Новинар.City поспілкувався з настоятелем храму ієромонахом Нестором про допомогу українській армії та про зміну ставлення українців до Московського патріархату.
Настоятель храму Архістратига Божого Михаїла ПЦУ в Кодимі ієромонах НесторФото: Релігійна громада міста Кодима
- Отче, Православна Церква України не стоїть осторонь подій, і хоча Кодимська парафія маленька, знаємо, що й вона долучилася до роботи для перемоги – і не лише молитвами. Розкажіть, що в пріоритеті вірян вашого храму – допомога більше націлена на підтримку армії чи переселенцям?
– З першого дня повномасштабного вторгнення російських військ на територію України мешканці Кодимщини, як і більшість українців, організовувались, почали збирати усе необхідне для армії, для тих, хто постраждав від російської агресії, та переселенцям. І, звичайно, десь потрібно було зосередитись, а куди люди часто звертаються у важкі хвилини? До Церкви. Ось так з перших днів у нас, крім щоденної молитви за перемогу України, за українських воїнів, було організовано ще й збір необхідних речей, одягу, продуктів харчування та коштів.
Було зібрано стільки допомоги, що все це не вміщалось в нашому невеличкому приміщенні. Тому намагались швидше все передати захисникам, бо потік людей, які пропонували підтримку, не зупинявся і не зупиняється. Підтримувати намагаємось і армію, і переселенців, але в пріоритеті допомога саме ЗСУ – їм зараз вона дуже необхідна.
Допомога від настоятеля храму нужденнимФото: Релігійна громада міста Кодима
Наведу невеличкий приклад. Одного разу у справах зайшов до територіального центру соціальної підтримки і став свідком розмови. До працівника Терцентру, щоб зареєструватись, звернувся переселенець, який приїхав з місця постійних боїв. Його запитують, чи має він де зупинитись, чи є ліжко, чим опалювати помешкання, чи є умови для життя? Чоловік відповів, що має дах над головою, бо приїхав до родичів, і якихось нагальних питань чи побутових проблем немає. Існує лише невеличка криза з харчуванням, але й з цим допомагають небайдужі люди, тож загалом все гаразд.
Так, тим, кому довелось покинути рідну домівку, дуже важко, але, перебуваючи зараз тут, де не ведуться бої, люди не так гостро потребують допомоги, як наші воїни на фронті.
- В перші дні люди несли для ЗСУ і переселенців усе – напевно, вже й вичерпуються запаси. Чи не спостерігається зараз зменшення активності підтримки від населення?
– Ні, такого нема, люди як допомагали спочатку – так і зараз допомагають. Зараз вже всі процеси налагоджені та структуризовані, кожен має свою ділянку роботи, за яку несе відповідальність.
Після нагородження почесною грамотою Кодимської міської радиФото: Релігійна громада міста Кодима
- Сьогодні, через призму війни з росією, дедалі більше українців змінюють ставлення до Української православної Церкви (УПЦ), яка відома як «Московський патріархат», та Православної Церкви України (ПЦУ). Відбувається переосмислення цінностей, населення бачить внесок служителів Православної Церкви України у перемогу над агресором. За час війни десятки релігійних громад перейшли до ПЦУ. Чи є якісь зрушення в нашій громаді? Можливо, до Вас вже хтось звертався з цим питанням?
– Питання Церкви дуже складне. Хоч нині у населення, в тому числі вірян, дедалі більше пробуджується свідомість, люди починають аналізувати, проводити паралелі і бачать дійсність такою, яка вона є. І тут, звичайно, постає багато непростих питань. Під час таїнства хрещення Церква народжує людину у Вічне життя. Якщо цьому слідувати, тоді перед нами постає нерозуміння: навіщо російська церква народжує людину для Вічного життя, щоб потім вона, отримавши благословення російських священиків (!), стала нападником, загарбником, вбивцею – і в результаті своїх дій втратила право на своє Вічне життя з Богом? Свідомі люди бачать, що тут щось не так, і тому не можуть з цим погоджуватись.
Великоднє освячення пасок біля храмуФото: Релігійна громада міста Кодима
Але усвідомлення людьми всіх протиріч – це тривалий процес, який може розтягнутися на десятки років. Питання лише в тому, що його пришвидшить – чи це відбуватиметься за ініціативи держави, чи за ініціативою самих парафіян? Переламний момент важкий. Але чим швидше це відбудеться, то менш болісно пройде цей процес.
Коли Україна переможе і закінчиться війна, до своїх домівок повернуться воїни, кожен, хто захищав Україну, – вони запитають у свого пастора: а що в цей час він робив, як наближав перемогу? І тоді правда стане очевидною, адже, якщо в росії велику роль відіграє пропаганда, люди в неї вірять, то український народ важко надурити, ми відчуваємо брехню.
На Кодимщині наразі якихось зрушень в питанні переходу до ПЦУ зі сторони саме представників патріархату немає. І цьому є послідовні і логічні обґрунтування: по-перше, меркантильні інтереси – страх втрати владу і матеріальні блага; по-друге, інтегрованість з країною-агресором. Крім зв’язку по церковній вертикалі, багато представників УПЦ мають в росії родичів, знайомих, хтось там навчався, має друзів – це теж відіграє неабияку роль. По-третє, все ще діє пропаганда, яку, до речі, вони самі ж і впроваджували тут протягом десятиріч, а тепер самі стали її заручниками.
– Отче, позиція церковних служителів зрозуміла, а як же віряни Кодимщини? Невже так і не розуміють досі, що до чого? Напевно ж, розуміють. Навіть до редакції газети «Вісті Кодимщини» якось приходила обурена жінка після служби в храмі УПЦ і кричала, що «ноги її там більше не буде» (це дослівно)…
– Є люди, які вже все зрозуміли. Але для зрушення питання, потрібно, щоб уся громада «дозріла» до правильного рішення і донесла його священнику. А далі – то вже його вибір: бути з громадою чи піти іншим шляхом – з патріархом Кирилом, який благословляє рашистів на вбивство українців…
Не приховуватиму, до мене звертались мешканці деяких сіл, які цікавились, що потрібно зробити, щоб у них запрацювали храми ПЦУ або щоб до них приїжджав правити служби священник нашої, української, Церкви. Я їм пояснив, що насамперед їм потрібно поспілкуватись зі своїми настоятелями, пояснити їм все. Тут має братись до уваги думка населення, бо храм не належить одній особі – це власність кожного мешканця села, тож і рішення приймаються не одноосібно. В цьому теж спостерігається велика різниця між Церквами: там (в УПЦ) вирішує священник, не радячись зі своїми парафіянами, а в нас (в ПЦУ), коли виникають якісь питання, я раджусь з прихожанами, постійно звітую і перед парафією, і перед громадою.
А ще спостерігається помітна тенденція – перехід відбувається швидше або відбуваються якісь зрушення в цьому питанні там, де є армія. В селах, де є прикордонна застава, мешканці бачать, яку і від кого військові отримують підтримку, тож раніше за інших роблять висновки.
– Чи збільшилась зараз кількість прихожан ПЦУ? Якщо ні, чи не пов’язуєте це з тим, що приміщення церкви зовні не схоже на християнський храм: розташування в не дуже підходящому місці, куполів нема, дзвонів теж… А люди ж часто судять по зовнішності не тільки людей, але й церкву…
– Збільшення кількості прихожан відбувається постійно, помалу, протягом кількох років. Якщо спочатку, ще п’ять років тому, нам було достатньо того приміщення, яке є, то нині, а особливо в великі свята, тут вже затісно. Приміщення наше розраховане на близько ста чоловік, а на Великдень, наприклад, до храму прийшло понад тисячу двісті чоловік. І це теж є проблемою, яку ми намагаємось вирішити. Збирали підписи на виділення земельної ділянки на території Кодими для будівництва храму, і нам обіцяли її виділити, але згодом перепоною стало те, що, як з’ясувалось, в Кодимі немає генерального плану містобудування, а щоб почати будівництво такої споруди, він необхідний.
Момент причастя юних прихожан ПЦУФото: Релігійна громада міста Кодима
Як і п’ять років тому, ми орендуємо приміщення, намагаємось підтримувати його в належному стані наскільки це можливо, виконуємо поточні ремонтні роботи. Постійно та вчасно сплачуємо орендну плату, таким чином поповнюючи місцевий бюджет. Наразі, втім, є певні позитивні зрушення: як інформував міський голова Сергій Лупашко, в Генеральному плані містобудування вже враховано потребу вірян ПЦУ у земельній ділянці під будівництво храму. Місце розташування, до речі, міська рада визначала разом з активістами релігійної громади ПЦУ і прийняли рішення в майбутньому церкву збудувати навпроти Кодимської лікарні. Єдина перепона, яка перешкоджає початку робіт, – війна. Після скасування воєнного стану релігійна громада ПЦУ матиме можливість повноцінно функціонувати на теренах Кодимської громади.
– Не так давно ми відсвяткували Великдень – свято торжества життя, любові, справедливості. Чи пов’язуєте Ви цей День з торжеством справедливості в сенсі політичному, чи можна тут провести паралель з перемогою України над загарбниками?
– Звісно, адже зараз наші захисники подібно Ісусу Христу віддають своє життя заради спасіння людства. Зараз наші воїни – це і є втілення Ісуса Христа, вони гинуть заради того, щоб їхні діти, дружини, матері – усі ми жили під мирним небом у своїх домівках, у своїй суверенній країні. А той, хто загинув, обов’язково відродиться в дітях, онуках. Ми не маємо права забути тих, хто віддав своє життя за народ і державу – ми маємо жити для їх дітей та матерів і ніколи не забувати, кому ми завдячуємо життям.
В храмі облаштовано куточок памяті за загиблими воїнамиФото: Релігійна громада міста Кодима
Ми зберегли нашу державу, її суверенітет. Тепер кожен має сам відчути: Христос Воскрес – Воскресла Україна.
