Як соціальні мережі зруйнували молоду багатодітну родину в одному із сіл Захарівської громади

Приголомшлива звістка про ма­тір (якщо можна її так назвати), яка покинула шістьох маленьких дітей та чоловіка і пода­лася до свого коханця, облетіла не лише саме село, а й навколишні населенні пункти. При цьому вона не постидалася прихопити з собою ще й круг­леньку суму спільних коштів, які були на той момент в хаті.

У той момент дії молодої жінки ніхто не міг зрозуміти: ні рідні, ні односельці. Вже потім картина стала прояснятися. Про це в нашому матеріалі.

Руслан з діточкамиАвтор: Олена Хамзіна

З чого все почалося…

Руслан та Людмила познайо­милися, коли їй було 16 років, а йому на той час виповнилося 20. Обоє жили в одному селі.

Дитинство і юність чоловіка не можна назвати щасливими, як зазвичай буває у благополучних родинах. Його виховували ба­буся з дідусем, мати жила „сво­їм життям”, а тата взагалі ніко­ли не бачив, лише чув, що він у нього десь є. Руслану було лише 2 рочки, коли батьки розлучили­ся. Як з’ясувалося пізніше, у ньо­го були ще сестра і брат від різ­них батьків, яких мати лише один раз провозила у село. З тих під Руслан донедавна про них нічо­го не знав. З роками брата йому вдалося розшукати, а про меншу сестру ніякої інформації нема.

У дитячі та юнацькі роки хло­пець майже не ходив до школи, втікав із дому, товаришував із сумнівними компаніями.

„Але як би там не було, я ні­коли не пив, не курив і не крав, – пригадує ті часи Руслан. – Стар­ші дружки, які захоплювалися поганими звичками, говорили мені цим не займатися. Я їх слу­хав і не робив подібного”.

Тому у подальшому житті він виріс дуже вихованою, комуніка­бельною, працьовитою і спра­ведливою людиною.

Людмила була найстаршою із трьох дітей у своїй родині. Її дитинство теж не можна було назвати щасливим. У сім’ї ча­сто виникали сварки між бать­ками і дітьми. Під час одного із конфліктів, мати взагалі вигна­ла її 16-річну з дому. Руслан на той час вже працював у місті і, назбиравши грошей, придбав у селі собі хатину.

Опинившись на вулиці, Люд­мила попросилася пожити у Рус­лана. Хлопець її пожалів і пого­дився прихистити в своїй оселі. З часом вони почали жити ци­вільним шлюбом.

„Краще б я її не зустрічав”

Через рік у них народився первісток Ілля. Руслан їздив на роботу в місто, на вихідні при­їжджав додому, господарював біля своєї садиби, як міг, ні у кого нічого не просив, ні на кого не розраховував. Щоправда через багато років його знайшов рід­ний батько, вони довго спілку­валися між собою по телефону, а нещодавно навіть приїжджав до нього у село.

З часом у Руслана та Людми­ли майже один за одним народи­лися ще п’ятеро діточок: Аліса, Руслан, Ілєна, Михайло та Олек­сандр, якому у нинішньому році виповнилося лише три рочки.

Їх сімейне життя до минуло­го року можна було назвати бла­гополучним. Вони майже ніко­ли не сварилися, не зловживали спиртними напоями, як зазвичай буває у молодих родинах. Чоло­вік, оволодівши свого часу про­фесією будівельника, непогано заробляв. Всі гроші віддавав у сім’ю, щоразу привозив пода­рунки, забезпечував дітей про­дуктами харчування та одягом.

Він дуже хотів, щоб його діти ніколи і ні у чому не потребували­ся, щоб їх дитинство не було та­ким, як у нього. Тож вимагав від дружини аби сини і дочки були завжди чисті, нагодовані і здо­рові, аби в хаті теж завжди було прибрано.

„Я завжди хотів дати дітям більше, чим було у мене і в неї, щоб у хаті завжди був порядок, – опустивши до долу очі, гово­рить Руслан. – Краще б я її не зустрічав. Єдине, за що я їй вдяч­ний – діти”.

„Я ніколи не контролював фінансові справи своєї дружини”

У них було все, що треба для нормального життя: своя хатина, великий сучасний холодильник, пральна машина-автомат, газо­ва плита, меблі та іграшки дітво­рі. Хоч у родині шестеро діто­чок і найменші могли б спати по двоє, але голова сімейства по­дбав, щоб кожна дитина мала б своє власне ліжко. Погодьте­ся, що для сільської місцевості і багатодітної родини це має ве­лике значення.

Дружина була забезпечена усім необхідним, починаючи від грошей і закінчуючи побутовими умовами та витратами на себе. Вона не переймалася звід­ки і як беруться кошти.

„У пологовий треба – будь ласка, у лікарню – бери, у магазині, щось купи­ти собі чи малечі – не шко­дуй, – каже багатодітний батько. – Я ніколи не кон­тролював фінансові спра­ви своєї дружини. До ос­таннього моменту довіряв і вірив, що вона використовує їх із користю для родини”.

Лише зараз з’ясувалося те, що Людмила вже не один рік от­римувала від держави дитячі ви­плати. Ось тільки своєму чолові­ку вона цього чомусь не казала.

На свої чесно зароблені гроші з часом Руслан купив і машину, і міні-тракторець, адже без нього у селі ніяк. Односельці кажуть, що такого чистого городу, як у цього подружжя рідко у кого побачиш. Грядки влітку радують очі не лише молодого господаря, а й перехожих, які проходять повз їх садибу.

Конфлікти розпочалися рік тому

Здавалося б живи і радій, але рік тому між Русланом і Людми­лою почалися конфлікти. Все ча­стіше чоловік почав приїжджати додому і заставати серед хати не попранні дитячі речі, брудне взуття, та й сама дружина пово­дила себе якось загадково. Весь час сиділа у телефоні, не хотіла з ним розмовляти.

„Коли був у місті і подзвоню, у неї телефон зайнятий і зайня­тий, і так годинами, – ділиться з нами Руслан. – Приїжджаю до­дому, питаю: „Чого не можу до тебе додзвонитися?” А вона: „То я з сестрами розмовляла”. Став придивлятися до дружини, а вона мобілку з рук і при мені не випускає. Кажу, так і так: „Я знаю, що ти обманюєш”.

Тоді і відкрилося, що вона знайомиться в інтернеті з чоло­віками. Людмила пояснювала це тим, що їй бракує спілкування. Останнім часом вона в телефо­ні жила. За словами Руслана, на декілька тижнів могла покинути дітей і поїхати буцімто в лікарню на обстеження чи до своїх сестер у Маяки. А дітей тим часом тижнями залишала на свою матір. За це тій платила, і за порядок, який та підтримувала біля доньчиної хати і на горо­ді. Навіть, коли Людмила їзди­ла у Захарівку, то платила своїй матері по встановленій „таксі” – 600 гривень за день.

За словами односельців, від­коли горе-матір почала „зави­сати” у ТікТоці, діти почали про­пускати школу і дитячий садок, ходити до навчальних закладів брудними і неохайними. Бувало навіть таке, що старші – 10-річ­ний Ілля та 9-річна Аліса, вранці самі збирали і відводили молод­ших Ілєну, Михайлика та Олек­сандра у садочок, після чого самі йшли на навчання.

Всього цього Руслан не знав, але поведінка дружини його не могла не насторожувати.

„Я мусив забирати у неї з рук телефон, аби у хаті робилася хоча б якась робота, – веде далі засмучений чоловік. – Дійшло на­віть до того, що Людмила поча­ла ховати свою мобілку в курячому гнізді”.

Зрозуміло, що так довго не могло продовжуватися. І, нареш­ті, настала кульмінація…

Загадкове зникнення дружини

Якось після обіду Людмили у селі не стало, а з нею зникли із дому і 40 тисяч гривень. Ніхто, ні чоловік, ні рідні і друзі не знали, де жінка ділася. Не відповідала нікому вона і на дзвінки.

Наступного дня Руслан подав заяву у поліцію про зникнення дружини. Незабаром аби вияс­нити, що сталося у цій родині, до їх оселі завітали фахівці служ­би у справах дітей та місцевого старостату. І яким же був подив у всіх присутніх, коли вони поба­чили в оселі чистоту та порядок, діти нагодовані і щасливі. Старші донька і син мили посуд, бо тіль­ки-но пообідали, менші гралися на подвір’ї, сам же Руслан тим часом підмітав підлогу.

Дізнавшись про мету приїзду гостей, чоловік відразу сказав гостям, що своїх дітей не зали­шить і нікому не віддасть. Вони для нього – все життя. Тому буде малим і за маму і за тата. Але під час розмови з’ясувалося, що жодних документів на дітей, ок­рім прізвища батька за стільки років Людмила так і не зроби­ла. І цей факт ускладнював пе­реоформлення дітей під опіку батька. Але розчулені до глиби­ни душі працівники служб, ввій­шовши у положення багатодітно­го татуся, пообіцяли, що це спра­ва часу і скоро він зможе узако­нити своє батьківство.

Днями стало відомо, де зна­ходиться горе-мати. Як з’ясу­валося, вона зараз перебуває у Донецькій області. Коханець, з яким молодиця спілкувалася в Інтернеті, її покинув, і зараз вона знаходиться з іншим. Що у Люд­мили попереду – невідомо, але вдома жінку вже ніхто не чекає. Діти про неї навіть не згадують і не сумують. Чоловіку вона теж не потрібна. Він гарно порається з хатніми справами і без неї. Го­тує консервації на зиму, варить їсти малим, слідкує аби вони були чисті і ситі.

Як зазначають працівники старостату, зараз Русланові діти почуваються набагато краще, ніж були зі своєю мамою. З се­редніми Русланом та Ілєною, які цього року мають іти до школи, на прохання батька займаєть­ся вчитель і наздоганяє з ними упущений дошкільний матеріал.

Як буде далі, покаже час. Най­головніше те, що Руслан дуже любить своїх діточок і нікому їх не віддасть. А Людмилі нехай Бог буде суддею.

Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!

Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!