Світ - непередбачуваний та змінюється на кшталт сплетіння сторінок у книжці. Перегорнув і опинився у просторі, де доступ до інформації безмежний, гаджети є невіддільною частиною життя. А бібліотеки сприймаються, як щось старе, що відживає свій вік. Але не в Балтській громаді. Тут публічна бібліотека кинула виклик стереотипам та доводить, що може бути не лише хранилищем книг, але й креативним простором, що залучає людей різного віку та захоплень.
Про те, як вдалося зробити публічну бібліотеку центром інтелектуальної та культурної активності Балтської громади, ми поговорили з керівницею закладу Ольгою Бурбелою.
– Вже при вході у Балтську публічну бібліотеку кудись зникає звичне враження про заклад з головною дієвою особою - бібліотекаркою, яка стоїть на сторожі бібліотечного фонду. Як вам це вдалося?
***
- На початку дуже важко було. Люди дійсно звикли по-іншому дивитися на бібліотеку. Найважче було зламати стереотипи, адже не сприймалося навіть те, що директором може бути молода людина.
Раніше дійсно бібліотечні фонди були недоступні для читачів. Звичайно, кожна книга має бути на своєму місці. Але людям треба дати можливість самостійно вибирати літературу. І не обов’язково їм знати, як складати книги за системою УДК (універсальний десятковий класифікатор - ред.), яка використовується бібліотекарями для організації фонду та пошуку інформації. Для цього ми тут і знаходимося, а не для того, щоб не допускати користувачів до бібліотечного фонду. Все просто як у магазині з відкритими полицями, де ми можемо сама оглянути товар і купити те, що сподобалось. Так і читач, коли приходить до бібліотеки, передивляється літературу й обирає книгу, яка його зацікавить.
До речі, у нас є окремий стелаж надходження нової літератури, яка за класифікацією не розкладена взагалі. Читачі можуть її переглядати й перекладати, як завгодно. Все одно ми потім все розкладаємо.
- Пані Ольго, ви на посаду директорки публічної бібліотеки йшли з думками зробити певний переворот у свідомості?
- Так. Мені ніколи не подобалася сірість наших бібліотек, їх пліснявий запах. Хотілося чогось сучасного, нового. Чому в читальній залі мають бути обов'язково «парти» і тверді стільці?! Ми ж вдома книжку не читаємо за столом. На дивані, в кріслі ми її читаємо – там, де нам зручно. Потрібен стіл, щоб робити записи? Будь ласка: у нас є такий сучасний круглий стіл, за таким зручно записи зробити! А читальна зала – це там, де комфортно. У нас є читачі, які полюбляють читати, зручно вмостившись на дивані чи кріслі.
Коли ми прийшли, я одразу міському голові розповіла про те, як все це бачу. Він уважно вислухав і всі наші ідеї підтримав, навіть необхідні кошти з місцевого бюджету на це були виділені.
- І вам це вдалося: хтось поділився досвідом чи побували за кордоном? Що найбільше вразило?
- Я не була ні в Польщі, ні деінде за кордоном до того, як ми все реконструювали… Лише згодом вперше побувала спочатку в Словаччині, потім у Польщі. Їхала з тим, чого ми вже досягли. Там зустрічалися з директорами бібліотек і обмінювалися досвідом, бувши вже на одному рівні. Вони - в Європі, а ми - в Балті, але у нас майже все таке, як у них. Місцями навіть краще, а десь ми не дотягуємо. У Польщі мене вразив електронний каталог. Я дуже хочу, щоб у нас теж такий був. Можливо з часом так і буде.
- Інтернет вплинув на роботу бібліотеки?
- Звичайно ж інтернет вплинув на роботу бібліотек. Адже ми всі користуємось ним для пошуку потрібної інформації. З цим нічого не можемо зробити. Маємо тільки підтримати тому, що цього сьогодні хоче наше суспільство. Тому облаштували відповідну локацію, комп'ютерну зону.
***
Щодо інформації в інтернеті, вона не завжди є правдивою. Тут у книг перевага. Але в плані комунікації - дуже зручно користуватися інтернет-зв’язком. Коли не було світла під час блекауту, до публічної бібліотеки багато людей приходило. У нас працював генератор, швидкісний інтернет. Це було зручно, особливо студентам: вони таким чином брали участь у сесіях, спілкувалися в Zoom. Ми розуміли, що вони один одному можуть заважати, тому намагалися розмістити їх по всій бібліотеці. Коли комп'ютерна зона була зайнята, розсаджували у конференц-залі, всюди, де були вільні місця, навіть у моєму кабінеті. Тобто бібліотека з сучасними технологіями не бореться, навпаки підтримує, тому що саме такі послуги потрібні сьогодні нашому користувачу.
Учасниці курсу комп’ютерної грамотності
Мало того, наші бібліотекарки допомагають відвідувачам (в тому числі й поважного віку) користуватися гаджетами, комп’ютерами. З цією метою при бібліотеці діють безплатні курси комп'ютерної грамотності, які мають попит: запис у групи - за два місяці вперед. Днями відбувся останній урок чергового курсу комп’ютерної грамотності. Учасники вже отримали від нас сертифікати.
- Хто веде курси?
- Бібліотекарі самі ведуть ці курси, розповідають про елементарні речі. Так, щоб учасники засвоювали ази комп'ютерної грамотності, базові навички користування комп’ютером, зокрема, роботу з документами в програмах Word, Exel тощо. Допомагаємо не тільки людям поважного віку, а й набагато молодшим, тому що цього вимагає сьогодення.
***
Курси комп'ютерної грамотності – один з наших перших проєктів. Мої колеги набирають групи, часто по дві одночасно (заняття - у різні години) і ведуть їх протягом двох місяців.
Є ще й наш спільний проєкт з освітянами «Розмовляємо українською”. Ми збираємо аудиторію, а вчитель викладає українську мову за графіком, темами. Думаю, як тільки набереться нова група, відновимо заняття з вивчення української, бо насправді є проблема для нас всіх - російськомовна.
- Тобто ви тримаєте руку на пульсі, вивчаєте потреби.
- Так. Адже бібліотека - соціальний заклад, який надає послуги безплатно, допомагає, інформує тощо. Ми намагаємося йти в ногу з часом. Слухаємо нашого користувача і впроваджуємо нові форми роботи. Сьогодні бібліотека - це культурно-інформаційний простір, відкритий для всіх. Широке коло мешканців громади може користуватися послугами бібліотеки. Це не тільки можливість почитати цікаву книгу у затишній атмосфері, бо тут можливе й спілкування, і відвідування тематичних заходів, клубів за інтересами, круглих столів, літературних вечорів, які проходять у форматі літературних кафе тощо.
***
Ми підлаштовуємось під потреби сьогодення. Скажімо, організували благодійний концерт, який пройшов доволі вдало. Всім дуже сподобалася неофіційна атмосфера, камерна. Люди потребують простого спілкування без офіціозу. Ми побачили, що такий формат наші відвідувачі добре сприйняли, і тому будемо й надалі щось подібне влаштовувати. Тільки за участі невеликої аудиторії, для великої у нас є кінотеатр «Родина».
- Тобто ви обрали напрямок наближений до сімейного?
- Так. Плануємо у нас на терасі просто неба провести авторський концерт талановитого гітариста В’ячеслава Осауляка з Балти, зберемо любителів саме такої музики. Минулого року ми вперше провели подібний захід за участі наших Юлії Рашкован та Валентини Богач. Присутні у такій затишній, теплій атмосфері теплого вечора насолоджувалися українськими піснями у їх виконанні й одночасно спілкуватися, пили чай, каву.
От у Європі люди можуть собі дозволити посидіти на траві, або випити кави, присівши десь на бордюрі. І нічого дивного в тому немає: людині так зручно. І ми маємо жити так, як нам комфортно. От чомусь раніше ми, жінки, всі ходили на підборах, бо вважалося, що це гарно. Але насправді - важко. То чому ми маємо це робити? Чому своє життя витрачати на те, що не нам, а комусь подобається?
- Аби не бути білою вороною на фоні інших…
- Насправді все має бути в межах розумного. Звичайно, є правила життя, яких треба дотримуватися. Але й у цих правилах є багато простору для себе. Ми ходимо на роботу тому, що є такий порядок. Але чому я маю прийти на підборах, якщо мені незручно? Дрес-код! Дрес-код має діяти за певних умов і не тривалий час.
Якщо ми якийсь захід проводимо, обов'язково враховуємо умови, час, щоб людина не зморилася. Все має бути так, щоб люди почувалися комфортно. Нещодавно в залі нашої бібліотеки відбувся святковий благодійний концерт "Свято весни". Добре продуманий репертуар (концертна програма включала пісні, інструментальну композицію, ліричну поезію) став запорукою гарного настрою глядачів та теплої атмосфери заходу. Зазначу, що в період воєнного стану всі подібні заходи – благодійні, зібрані кошти передаємо на допомогу ЗСУ.
- Що відчуваєте коли бачите, що ваші ідеї сприймаються позитивно, подобаються людям?
- Гордість за те, що ми робимо, впевненість, що рухаємось у правильному напрямку. Адже діємо без будь-яких методичок, все продумаємо самі. У нас такий тандем утворився: є професіонали, є молоді та креативні. Ми згуртовуємося, обговорюємо, доходимо до якоїсь спільної думки й починаємо її реалізовувати в життя. В результаті виходить щось цікаве і розумне. Мені подобається це.
На запровадження деяких проєктів впливає й приклад наших колег. Так народилась ідея запровадити проєкт «Що читають відомі та успішні люди Балтщини». Подібний ми побачили в області. Хоча він трохи інший, ніж наш. Там організовували знайомство з відомими людьми (письменниками, урядовцями тощо). А ми організували дуже цікаві інтерв'ю з відомими та успішні люди Балтщини. Серед них Петро Ткач, Олена Фролова, Вадим Вінярський. Багатьох людей запрошували: лікарів, викладачів, директорів шкіл тощо. І надалі маємо бажання записувати такі відео, адже вони спрямовані на користувачів соцмереж. А це переважно молодь, яка бере приклад з авторитетних, відомих людей.
- У бібліотеку не затягнеш людину шкіркою від банана на доріжці, як у відомій кінокомедії. Тому ви самі йдете туди, де є потенційний читач, намагаєтесь зацікавити його?
- Так. У нас, приміром, є проєкт «Книгосвіт дитинства», який охоплює всі дитячі садки громади: починаємо звідти. Бібліотекар приходить, спілкується з дітьми, читає їм книжки, робить все, щоб було цікаво. Таким чином залучає дітей до читання.
До речі, ми аналізували, підбивали підсумки та маємо позитивний результат: у нас за шість років роботи кількість користувачів зросла на 60 відсотків.
- Це теж стимул для нових ідей?
- Так. Я впевнена, буде ще багато ідей. Насправді коли починали, у нас пів року один проєкт тривав пів року. Потім, бачимо, що він втрачає попит. Ми щось інше вигадуємо. Наприкінці минулого року почали опитування бібліотекарів, молоді 9-11 класи. В анкеті перераховані всі наші проєкти й запитання, що їх найбільше цікавить.
У початковій школі ми вже вчетверте провели конкурс «Марафон читання», бо він дає доволі хороший результат. Починається він з 20 грудня по всій громаді. Закуповуються подарунки. Це подарунки-сюрпризи, тому що добре обмотані папером. Ми їх заносимо в кожен клас початкової школи (всього 74 штуки) і починається місяць «читай та вигравай». За умовами конкурсу учні ходять до бібліотеки, беруть книги та хто найбільше прочитає книг за цей місяць, той і отримує подарунок-сюрприз.
- Ми говорили про позитив, але ж не завжди все виходить так, як хочеться?
- Звичайно є труднощі. Я вже згадувала про обліковий каталог: без нього нам важко працювати. Ми наразі робимо інвентаризацію бібліотечних фондів. Це такий об’ємний процес. Якщо бібліотекар у себе на місці переписує бібліотечний фонд, то потім відділ комплектування має зробити звірку. А в нас працює тільки троє спеціалістів на 22 філії та два сектори. Це значне навантаження. І труднощі постають, є багато незрозумілого з переданою нам документацією, у період створення публічної бібліотеки. Але справляємося. Так, нам був би потрібен рік, півтора на процес введення в електронний каталог всієї документації, яка у нас є в бібліотеках. Але це було б одноразово. Тобто можна спростити цей процес, та, на жаль, не вистачає фінансів. І ми до цього ставимося з розумінням: бо знаємо, що відбувається у нас в державі.
- Тут, в публічній бібліотеці, все дуже гарно, життя вирує, а як у філіях, в селах?
- Протягом п'яти років ми намагалися робити ремонти, купувати нові меблі для бібліотек. Дуже гарні в нас бібліотеки: осучаснені з новими меблями, з диванами. В Бендзарах, Немирівському, Плоскому, в Пасицелах, у Білиному. Козацькому – невелика, але теж зроблено ремонт, та по-максимуму все, що можна було, придбали. Їх у нас багато, можна всі перераховувати. Вони всі такі, як в Балті, але тільки в менших масштабах. Щоправда, є проблеми в Пасаті.
- І проєкти теж реалізуються в селах?
- Звичайно! «Бібліотека - платформа для спілкування», «Книгосвіт дитинства» - ці та інші проєкти загальні для всієї бібліотечній системі. Але, якщо в Балті ми можемо зняти відеосюжети в рамках проєкту «Що читають відомі та успішні люди Балтщини», то в селах такої можливості немає. Тому, потрібна камера і хоча б дві людини для знімання. Монтувати треба. Ми це розуміємо і від сільських бібліотекарів не вимагаємо. Тобто те, що потрібно в селі, ми використовуємо для сільської місцевості. Скажімо проєкт «Бібліотека – платформа для спілкування» передбачає проведення клубів за інтересами. Бібліотекарі вивчили інтереси людей зі своєї місцевості. Так, якщо в Саражинці в'яжуть і вишивають, то в Євтодії організували дитячий клуб за інтересами. В Козацькому взагалі, на мою думку, бібліотекарка Ольга Красатюк кожен день думає про те, що завтра організувати. І до неї постійно ходять люди, багато дітей. Вона їх зацікавила, привернула до себе. У неї найбільше проведених заходів. І з таким бажанням все робить, що навіть приходить на роботу о 7-й ранку тому, що діти будуть їхати до школи о пів на восьму. Вони заходять до бібліотеки, щоб не мерзнути на вулиці гріються і чекають шкільного автобуса. Ольга з ними займається, робить різні поробки.
У Переймі є творчий молодіжний клуб. Вони з ниток такі гарні вироби роблять - просто шедеври. У Немирівському бібліотекарка спрямувала свою діяльність на народознавство, яке має найбільший попит. Тобто кожна бібліотекарка враховує попит свого населення. В Чернечому, Новополі. Воловому та Сінному - бібліотеки, які приєдналися до нас останніми, тому цей процес йде повільніше. В Сінному взагалі бібліотека переїхала в інше приміщення. Загалом сільські бібліотекарі - універсальні “солдати”: вони й танцюють, і співають, і фонди ведуть, і з користувачами працюють, і прибирають, і печуть і… всі отримують лише по 0,5 – 0,75 ставки. Їм насправді важко, бо вони підпорядковуються нам, працюють під керівництвом старости. Дехто висловлюється: та що вони там роблять. Насправді у них дуже багато робити, яку вони часом не встигають виконувати. Тому я їм дуже вдячна, як і іншим своїм колегам, без яких ми точно не змогли б реалізувати свої ідеї та задуми.
- Так. Дійсно складно не помітити, що, окрім традиційно читаючої категорії користувачів, починаючи з середнього і старшого віку, бібліотеку активно відвідує молодь. Адже тут для неї є дуже багато цікавого, про що ми не раз писали. Дякую вам за розмову.
Проведено у рамках проєкту Медійної агенції «Або» «Медіатори»
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
