В рамках проекту Медіатори ми поцікавилися у мешканців Любашівської та Зеленогірської громад, що вони хочуть чути й бачити в місцевих ЗМІ.
Ось що вони нам відповіли:
Я завжди цікавилась історією, тому у нашій газеті із задоволенням читаю матеріали на цю тематику, тим більше, що мова йде про наш рідний край. Та я хочу почитати ще й правдиву історію про нашу Україну і без політики. Кожна влада, яка заступала на пост, намагалась її перекроїти. Стільки подій відбулося тільки за останні сто років. То революція, то сталінський період. Переписування підручників ні до чого хорошого не призвело. Тому у цьому питанні треба навести порядок і доводити до людей правдиву інформацію.
На нашій території знайдено багато археологічних знахідок. Колишній вчитель і краєзнавець з Ясенового Другого Сергій Кирилович Рахубенко віднайдені разом з учнями знахідки розмістив у музеї, експонати якого сьогодні містяться в окремому приміщенні на території церкви. Є експонати і у музеї в Любашівці. А ще скільки є недосліджених місць. Це і козацькі могили, і кургани. Вони таять чимало таємниць на території всього Подільського району. Хотілося б знати про тих сміливців, які вивчають історію рідного краю.
Звичайно, найбільше хвилює головна тема – Перемога. Сьогодні вона не сходить зі сторінок «Хлібороба Любашівщини». Переконана, йти до цього дня має не тільки народ, а й влада. Вона має працювати разом з дипломатами, від них теж багато залежить. Адже всі розуміють, що війну потрібно закінчувати, дуже вже багато горя вона принесла на українську землю.
Наша преса повинна піднімати питання, які об’єднують нашу націю. Як ми змінились за тридцять років незалежності? Стільки років живемо у іншій державі, СРСР уже в минулому, це свого роду історія, яку вивчатимуть нащадки. Не розумію тих, хто вчора і сьогодні плаче, що погано живе. Таких багатств, як і Україні, ніде не знайдете, але чому у багатьох населених пунктах, та й в Любашівці, стільки необроблених городів? Ніхто нікому на блюдечці не принесе курочку засмажену, потрібно щось на городі посадити, виростити птицю, якщо не іншу живність, то й буде що у погріб занести. За кордоном, щоб заробити, теж потрібно попотіти, дарма євро не платять.
Держава повинна відпрацювати ідеологію навіть у період військового стану. Скільки вже патріотів поклали голови за те, щоб ми тут жили у спокої?! Тисячі добровольців з першого дня вирушили захищати країну, в якій у цей час окремі посадовці дозволяють собі вольності та крадіжки. І про все це люди дізнаються з преси та соціальних мереж.
Не можу без хвилювання слухати воїнів, які сидять в окопах разом з домашніми тваринами, котами та собаками, воюють і з мишами, які точать і їхні запаси. Знаю, народ наш дуже любить свою Україну, і мову, землю. Саме це нас і об’єднує, на цьому потрібно робити акцент і пресі. ЦІ цінності є об’єднуючими. Ми ніколи не будемо рабами.
Немає у країні спокою, поки йде війна, – головна тема наших ЗМІ. Боляче за рідну Одесу, у якій знищено чимало історичних пам’яток. У тривозі всі, у кого рідні і діти там живуть і працюють. Цей ворог безпощадний, йому не потрібна територія, має своєї достатньо, йому потрібна сфера впливу. Але ж ця війна не може тривати так довго, як в Афганістані чи Ізраїлі. Замість розвитку маємо спад виробництва. Зауважте, нинішня війна не схожа на попередню, другу світову. Війна дронів, бомб, потужної артилерії. У майбутньому, очевидно, на нас чекають космічні війни. Прогрес і потрібен, і, як бачимо, не сприяє мирному співіснуванню людей на планеті.
Навіть не уявляю, як це воно, без нашої газети? Відкриваєш, і дізнаєшся про те, що діється у громаді одній та другій, читаєш розповіді про людей, дізнаєшся невідомі сторінки біографії. А ще цікаво дізнатись, хто святкує день народження.
То ж хочу побажати колективу газети тримати руку на пульсі!
Наше селище було б, звісно, ще краще, якби працював завод. Та він наказав довго жити і робочих місць у селищі небагато. Молоді її шукають, де можуть, або ж займаються підсобним господарством.
Маємо свою амбулаторію, яка колись була дільничною лікарнею. Тут можна прийти на прийом до лікаря, пройти відповідні процедури. Однак усе це відбувається в одному кабінеті. Хтось приходить з кашлем, тому є можливість підхопити небезпечний вірус. Тут же медсестра ставить іншому хворому крапельницю. Наша місцева влада мала б потурбуватись про ремонт кількох кабінетів. Не кожному є нагальна потреба їхати до Любашівки, та й витрати чималі. У Любашівці, щоб зберегти статус багатопрофільної лікарні, поробили сучасні ремонти у лікувальному корпусі, а у нас не можна спромогтись на кілька кабінетів? Це питання можна було б ставити і до війни. А, може, і спонсорів підтягнути? Влада має дбати про своїх жителів.
Бажано було б, щоб наш голова відзвітував про свою роботу за минулий рік на сторінках нашої газети й коротко — у соцмережах. Ми хочемо знати про її плани на майбутнє.
Колись сама працювала у районній друкарні, потім майстром у Білгоро-Дністровську. Добре знаю, як працюють місцеві журналісти. Вони находтьс найближче до людей, тому їхні публікації виважені.
Що я хочу читати у нашій газеті? Та спершу я хочу, що її було кому носити у селі. Два мої сини були на фронті. Ця тема для мене і болюча, і бажана. А ще хочу читати щось для душі, щоб не думати про погане, щоб відволікало від проблем, які навалюються разом з війною. Заглиблююсь у домашню роботу, щоб важкі думи не зачіпали.
Журналістам бажаю здоров’я й витримки у такий непростий час.
У свій час я була серед перших, хто брав до рук сигнальний екземпляр районки. Багато з тих пір витекло води. Вже й я не працюю не один рік, і газета, завдяки новим технологіям, друкується далеко за межами області. Залишився один надійний зв’язок – передплата. Добре, що в Любашівці доставка здійснюється чітко у п’ятницю.
Мені у газеті цікаво все, адже вдома такої інформації не почерпнеш. Журналісти, якщо й розповідають про когось, то вишукують цікаві факти. Люблю читати про юних талантів з музичної школи, радію за них. Цікавлять долі людей, історичні нариси, злободенна інформація з селищної ради, бо ж ми тут живемо і все, що на цій території відбувається, маємо знати. Навіть те, де і як маємо збирати та виносити сміття.
Поважаю труд газетярів, адже з ними працювала пліч-о-пліч багато років. Це непросто, треба вміти розговорити співбесідника, зробити його своїм другом і багатьом це вдається.
Хочу читати побільше розповідей про людей. Їхні долі, жіночі історії, новини про все, що відбувається на території селищної ради.
Відношу себе до виробників с сільськогосподарської продукції, тому ця тема сторінках нашої газети мені була б до вподоби. Зважаючи й на те, що тваринницька галузь у державі в загоні.
Хотілося б знати, яку допомогу отримують такі фермерські господарства, як наші, від зарубіжних грантів і яку допомогу передбачають у своїх бюджетах селищні ради?
Зараз на нашій фермі 33 голови великої рогатої худоби, з них 25 дійних корів. Це серйозне виробництво, тяжка й наполеглива праця. І мені приємно, що у наших громадах з’являються послідовники. Тому є надія,що ми своїм прикладом допоможемо тим, хто бажає, заснувати власну справу саме у селі. Тим більше, що тепер є можливість користуватись доїльним апаратом, водогонами та транспортером в домашніх умовах. З радістю поділимось досвідом.
Опитування проведено у рамках проєкту Медійної агенції «Або» «Медіатори»
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
