Сподіваємось, ніхто не сперечатиметься, що тема навчання дітей у школі є важливою, а думка батьків та вчителів є ключовою для покращення його якості? Тому наступним питанням, з яким журналісти-медіатори Новинар.City звернулися до балтян було:
“Чи задоволені ви якістю навчання дітей у школі? Чого нашу думку не вистачає?”.
Ваші спостереження та пропозиції допоможуть зрозуміти, які аспекти потребують уваги та вдосконалення. Дякуємо за вашу участь!
“Якщо говорити про школу, яку відвідують діти, то я задоволена їх навчанням. Подобається мені те, що у нас є можливість займатися у спортивному класі. Моя донька з третього класу захопилася волейболом, сама записалась. У неї дуже хороший тренер знає підхід до дітей. Велике значення також має й те, що класний керівник також зацікавлений. Вона слідкує, щоб діти обов’язково поїли, не відходить від кожного, поки не поїсть. Важливо й те, що діти об’єднані спільною справою (дівчата – волейболістки, хлопці – баскетболісти), вони відповідальні, дружні. Їм комфортно разом, вони люблять спорт, ведуть здоровий спосіб життя, часто збираються разом навіть під час канікул, йдуть разом на стадіон, на річку тощо. І стимул до навчання у них є, бо клас дійсно сильний, є декілька відмінників, і всі інші також добре навчаються. Мій менший син також за прикладом сестрички, був серед перших, хто виявив бажання навчатися у спортивному класі.
До речі, доньку мою одну з перших взяли грати у дорослу волейбольну команду (СК «Балта» - ред.), хоча спочатку у неї були слабенькі дані. А тепер виросла, стала сильною Спортивний клас – це класно.
Чого не вистачає? Я читала, що за кордоном діти, які навчаються у вишах, можуть обрати вибрати собі предмети для навчання. У нас в школі предмети немає з чого обирати. Але було б добре, якби можна було вибрати собі якого хочеш вчителя, який викладає той чи інший предмет. Як у медицині – гроші йдуть за пацієнтом. Адже дуже важливим є взаємозв’язок вчителя та учня. Бувають випадки, коли дитина просто боїться вчителя, не сприймає його і це позначається на вивченні предмета. Було б також непогано у старших класах, коли дитина вже знає куди хоче піти навчатися далі, вона могла більш поглиблено вивчати потрібні їй предмети. Приміром, моя старша донька навчається у десятому класі. Вона - відмінниця, але їй більше подобаються гуманітарні предмети. Вона любить читати книжки, що наразі дуже рідко зустрінеш у молодіжному середовищі. У нас книжки купуються, щоб читати! І хоч донька має з математики відмінні оцінки, цей предмет їй не дуже подобається. Їй подобається журналістика. Але все одно потрібно буде складати тест з математики, бо цей предмет є серед обов’язкових під час ЗНО. Було б непогано, якби перелік обов’язкових предметів ЗНО також ділився на гуманітарний, математичний тощо.
От я, скажімо, коли вступала в медичний заклад (у нас тоді не було ЗНО), складала вступні іспити з біології та української мови. А тепер треба ще й математику… Хоча самі тести мені подобаються. Якщо дитина чогось не знає, але в неї є логічне мислення, вона подумає і може знайти серед запропонованих варіантів правильну відповідь”.
“Якби не тривоги, то все було б добре. А так тільки почали урок - тривога, поки минула, вже урок закінчився, діти переходять в інший кабінет. Але той, хто хоче вчитися, той це буде робити незалежно від обставин.
Але ж ми знаємо скільки дітей сьогодні не може сісти за парти. Наші діти щасливі, що є школа і вони можуть сюди прийти. Тому не нарікаємо, бо, дякуючи нашим захисникам, маємо де навчати дітей. До того ж не дивлячись на війну, ми отримали потужне підкріплення матеріальної бази: нові парти, мультимедійні дошки тощо. Для мене, як вчителя математики, це великий плюс, тому що можна під час уроку зайти на сайт Міністерства освіти, знайти відповідну тему, провести опитування, тестування. Діти відповіли й одразу отримали відповіді. Це класно. Попри воєнний стан, для вчителів багатьох профілів (українська мова та література, математика, хімія, фізика…) академія післядипломної підготовки проводить курси, в тому числі онлайн. Я й сама пройшла такі двомісячні курси. Дуже багато нам допомагає обласний Департамент освіти та науки. І те, що проведено конкурс «Учитель року» попри воєнний стан, це хороший старт для вчителя-професіонала, бо готуючись, він багато вкладає в себе й у своїх учнів, випробовує себе та демонструє успіхи. І я дуже тішуся, що представниця нашої громади, вчителька Балтського ліцею №2 здобула перше місце у цьогорічному конкурсі".
“У початковій школі діти ще не усвідомлюють важливість навчання, їм воно не подобається. Я по своїх бачу: мій син після дев’ятого класу, як треба було йти далі навчатися, за один місяць вивчив те, що не хотів вчити протягом дев’яти років. Він не усвідомлював, що потрібно навчатися, скільки йому не пояснювала. А так походив на додаткові й здав математику на відмінно. Донька теж не дуже цікавилася навчанням у школі. Я й не наполягала. А як у педколедж вступила, все підтягнула. Тепер вже магістерську захистила. Коли людина вже дозріла, розуміє, то й навчатися починає. У нас було по-іншому, ми, здається, вже у першому класі розуміли, для чого потрібно навчатися. Зараз діти мають зовсім інше мислення, вони не такі, як ми були раніше. Он у третьому класі навчаються, але ще гратися хочуть. Вчителі викладаються навіть не на 100 - на 200 відсотків, а вони не сприймають як належить, ховають телефони під партою… Мозок забитий іграми, бо «сидять» у телефонах, планшетах. Мені здається, що через це й гірше запам’ятовують. Йшла додому разом зі знайомою та з її донькою - ученицею четвертого класу. Дитина розвинута, спілкується, але не знає свою адресу, день народження. Каже, що народилась весною. А коли – на маму дивиться. Вони у це не вникають, їм це не цікаво. А от щось у телефоні знайти – без проблем скажуть. І це ж яке навантаження на вчительку, бо не слухають її. І навантаження на батьків чимале з домашніми завданнями. Не всі ж вдома сидять, як я - з дитиною”.
“Мені подобається, як у школі навчають. У нас вчителі хороші, видно результат. Єдине, я б зробила менше навантаження на першокласників. Щоб програма була простішою: не всі діти засвоюють її. Мені здається, що одиниці виміру – м, см, дм, математичні дії з великими цифрами тощо, зарано вивчати у першому класі. До того ж іноді навчання відбувається онлайн. Діти не встигають засвоювати матеріал. Доводиться додатково займатися”.
"Я вже дуже далека від школи. Ще як онуки були в Україні, то щось знала про це. Але діти мої вже давно виїхали за кордон і онуки там навчаються. Можу розповісти про їх навчання там (з того, що мені розповідають). Там все по-іншому, не тільки школа – менталітет. Знаю, що діти ходять із задоволенням до школи, вчителі ніколи не підвищують на них голос. Ніхто нічого не змушує робити: зробив уроки – добре, не зробив – твоя справа. Мені здається, що так не тільки виховують почуття відповідальності, а й підвищують інтерес до навчання. У школярів немає отаких важких портфелів за плечима, які бабусі та батьки носять дітям у початковій школі. У них кожному видають нетбуки. Там - завдання, все, що треба для навчання. А гаджети… Моїй онучці ось вже десять виповнилося, і у неї немає сенсорного телефона. Вона й не просить, і в батьків не бере. В школу теж ніхто з однокласників не носить. Не так, як у нас, бачу, діти змалечку – у телефонах. Там батьки рано привезли до школи, ввечері забрали. Домашніми завданнями не завантажують. Діти мають змогу відпочити й виконати те, що задано. І не треба до 1 вересня готуватися, як у нас: рюкзак купили та купу всього. Замість зошитів по деяких предметах видають листки із тестовими завданнями. Все інше – у нетбуці. Не треба багато писати. Це теж економить час”.
Опитування проведено у рамках проєкту Медійної агенції «Або» «Медіатори»
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
