Опитування мешканців Балтської громади журналістами-медіаторами Новинар.City триває. Цього разу була можливість поділитися своїми думками та переконаннями стосовно важливішого питання: якби ви стали міським головою, яке б перше рішення ви ухвалили? Чесно кажучи, далеко не кожен з опитуваних виявив бажання приміряти на себе «міське керівництво». А той, хто це зробив, точно відчув, що кожен крок, кожне рішення має потенціал вплинути на якість життя місцевих мешканців, розвиток міста, а під час війни - на захист країни.
Отже, ми дізнавалися їх думку з приводу:
"Якби ви стали міським головою, вашим першим рішенням було б... "
“Перед тим, як приступити до таких важливих повноважень, я б поспілкувався з депутатами. А потім вийшов на вулицю і запитав людей, що вони думають про попередню владу. І мер, і депутати – обрані мешканцями громади, тому треба людей вислухати. Потім я б переглянув бюджет: куди й на що витрачаються кошти. Наразі у нас війна, то першочергово гроші мають йти на захист країни, на забезпечення військових. Дороги та тротуари треба робити, дерева висаджувати... Але - не на часі. Витрачати тільки на необхідне. І ще інформував би людей, як рада допомагає військовим. Волонтери - це добре, а те що робить сама влада, платники податків мають знати. Я згуртував би громаду. На початку війни ми всі були згуртовані. А тепер… Як слухаю хлопців, у мене душа за них болить від того, що вони витримують. А у нас спокійно. Їздив нещодавно в село, дехто не розуміє, що війна триває. Зрозуміло, що мером бути нелегко, але премії отримував би не у воєнний час і лише тоді, коли люди скажуть, що достойний. Я працював на державному підприємстві, вже два роки під час воєнного стану ніхто не отримує премії”.
“Я б не хотіла бути на місці міського голови. Це – чималий тягар. Але якби була можливість вплинути на рішення міського голови, то… Мене турбує стан архівної справи. Саме на це хотіла б звернути увагу влади. Бо гіршого стану (я не перебільшую!) немає в жодній іншій бюджетній установі. А це важливо: хай один чи два рази в житті, але кожній людині доводиться звертатися до архіву. Це, звичайно, не лікарня, куди звертаєшся, як тільки захворієш. Не школа, куди ходять діти, внуки. До нас прийшла людина і пішла, отримавши послугу. А мене це болить, бо проблема збереження архівної справи не розв'язується роками. Друге – це дороги: з селами сполучення дуже погане, складно добиратися. Звичайно ж це не на часі через війну. Але й думати про це треба. Архів ще можна врятувати, а от села… Останні люди вимирають, молодь виїжджає. Це загальнодержавна проблема, на цьому рівні її й треба вирішувати. Хоча всі ми розуміємо, що вимирання сіл, на жаль, процес незворотній”.
“Сьогодні я б всі кошти, які тільки можна використати, спрямувала б на підтримку армії, на дрони, на все необхідне для захисту країни. А не на дороги, тротуари, урни тощо. Все – заради перемоги!”
“У нас в Балті вже повіддавали, поскорочували все, що тільки можна. Скоро не місто, а смт буде. Простий приклад. Моїй знайомій довелося їздити кілька разів до Подільська, аби вклеїти фото у паспорт, бо виповнилося 45 років. Добре, що вона їздила власним транспортом, то хоч час зекономила. А в кого такої можливості немає, хто не може відпроситися з роботи? А ще як з села добирається? Чому б не знайти кошти для придбання необхідного обладнання, аби надавати паспортні послуги на місці?! Немає? То я б скоротила наполовину адмінперсонал у всіх владних та комунальних структурах. Навіщо стільки управлінців? Ми обслуговуємо чимало абонентів, не маючи заступників і справляємось! Бо рахуємо свої витрати. Сьогодні набагато кращі умови для роботи. Я маю на увазі забезпечення комп’ютерною технікою. Чому не користуватися такими перевагами, намагаючись ефективно витрачати? Тоді вистачатиме коштів на те, щоб у нас на місці надавалися необхідні послуги. А тепер, звичайно, дуже важливо забезпечувати захист країни”.
“Я б усім мозок «переробив», щоб дружніші були й поважали землю, на якій живуть. А то їздять у Польщу, інші країни – за кордон, поводяться культурно, а тут плюють на свою землю. Менталітет має бути інший. Закони та правила треба встановити такі, щоб цінували те, що у нас робиться. Балта наша рідна така гарна, коли зацвітає, зеленіє. Всі радіють милуються, а зайдеш у лісопосадку, трохи в сторону - папірці, ганчірки, сміття розкидане. Воно ж не виноситься, не вивозиться нікуди! Ми з землі вийшли, в землю підемо, треба залишити щось нащадкам”.
Опитування проведено у рамках проєкту Медійної агенції «Або» «Медіатори»
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
