Балтщина – унікальний куточок нашої України, який має багату історію, культуру та традиції. Кожне село, кожна вулиця мають свою неповторну назву, яка відображає їх походження, особливості та долю. Часто вони овіяні легендами. Про це розповідає книга Петра Ткача «Надбання віків». Вона є результатом багаторічної пошукової та педагогічної роботи автора, який є Заслуженим вчителем України, почесним громадянином Балти.
Презентація книги відбулася в Балтському історичному музеї.
В Балтському історичному музеї під час презентації книги
Хто такий Петро Ткач
Петро Ткач – це людина, яка присвятила своє життя розвитку культури та освіти на своїй рідній землі.
Петро Ткач
Він народився і виріс в селі Перейма (тепер – Балтська громада). Тут з відзнакою закінчив школу, а потім працював завідувачем сільського клубу, організовуючи різноманітні культурні заходи для місцевих жителів. Після служби в армії він одружився з красунею-односельчанкою Марією, з якою має двох дітей. Далі продовжив свою кар’єру в районному відділі культури – робота, якій віддавався повністю. І навіть коли після закінчення географічного факультету Одеського університету імені Мечникова, він став вчителем географії в Балтській школі №1, він не забував про культуру. Зацікавлюючи учнів своїм предметом він розповідав їм про звичаї та обряди нашого краю. Згодом він очолив заклад.
За словами його колеги, вчительки Надії Гальчинської, Петро Ткач повністю себе віддавав дітям.
Надія Гальчинська
«Він створив гурток любителів географії: діти писали наукові роботи, разом з ним об’їздили всю країну. Це вони, ті, хто захищав свої наукові роботи Малої Академії наук сидять у залі сьогодні. Ми в школі зберігаємо нагороди, які вони привозили за свої роботи під його керівництвом, – розповіла вона. – Але й цього йому було замало: невдовзі він створює туристичний клуб. Молодь потребувала свого ідеалу, і Петро Астафійович створив у школі “Духовну Республіку” до якої вступали й діти, і вчителі, і батьки. Було затверджено статут, прийнято правила для цієї духовної республіки. Він створив величезний колектив, одну сім’ю, одну родину – це батьки, діти і вчителі. В 1989 році Петро Остапович запровадив на базі нашої загальноосвітньої школи Школу мистецтв. Повірте, ми ніколи не могли подумати, що може існувати школа в школі. Наші щасливі діти мали можливість обирати собі профіль навчання з 13 видів мистецтв. Слава про нашу школу гриміла за хори, за танцювальний колектив, за етнографічний гурт «Чебрець», які діяли у тут. Мені випала велика честь, і я горджусь, що серед тих 13 видів мистецтва я читала дітям писанкарство. Ви знаєте, це було чудо, нас зібрав Петро Астафійович в себе в кабінеті й каже: «Ви знаєте, я таке задумав, таке треба зробити, бо треба було відродити вишивку - це те, що вишивають кожній сім’ї, нам треба повернути різьбу по дереву, плетіння з лози»… Він умів нас зацікавити, він умів нас направити… Але, він не тільки школою займався, він почав займатися і музеєм шкільним, а потім перейшов до районного. Ми почали відроджувати народні мистецтва в школі, і тільки через два роки після нас Міністерство освіти видало наказ про відродження в школах України народного мистецтва та народних ремесел. Побачивши таку величезну титанічну роботу в школі, до нас почали приїжджати, приймати наш досвід і впроваджувати його у своїх школах».
Не випадково Петро Ткач отримав звання Заслуженого вчителя України, він також став й одним з почесних громадян Балти.
Петро та Марія Ткачі
Книгу отримали всі бібліотеки громади
Й сьогодні, попри свій поважний вік, Петро Ткач активно працює, прославляючи рідний край. Одним з результатів цієї роботи стала книга «Надбання віків», у якій зібраний цікавий матеріал, накопичений ним, в тому числі й під час подорожей з вихованцями краєзнавчого клубу. Йдеться у ній про походження назв населених сіл Балтщини та окремих вулиць, про легенди, криниці, вірування-забобони, народні свята.
«Ось цей сивочолий чоловік все життя працював, щоб видати таку книжку. Повірте, це не була робота однієї ночі чи одного місяця. Він все своє життя віддав для того, щоб залишити нашим нащадкам величну спадщину», – впевнена Надія Гальчинська.
Петра Ткача вітає Балтський міський голова Сергій Мазур
На презентації були присутні представники міської влади, освіти, культури, громадськості, а також колеги, друзі, родичі та учні Петра Ткача. Один з його колишніх учнів, а тепер Балтський міський голова Сергій Мазур, виступив із привітальним словом, в якому висловив свою шану та подяку автору за його величезний внесок у розвиток нашого краю.
Привітав автора книги своїм виступом й народний козацький хор “Будьмо”, учасником якого він є. Колектив брав участь у відродженні народних звичаїв. Під час презентації було продемонстровано відеоролик-звіт про виступи хору в сільських клубах.
Вітання від народного козацького хору "Будьмо"
Петро Ткач подякував усім присутнім за їхню увагу, підтримку та визнання. Він розповів про свою мотивацію, цілі та джерела, які використовував для написання книги. Він також поділився своїми спогадами, досвідом та планами на майбутнє.
***
Він передав книги бібліотекам Балтської громади та закликав усіх прочитати її, щоб дізнатися більше про нашу історію, культуру, традиції, щоб зберегти та передати їх наступним поколінням.
Під час свого виступу Петро Ткач зачитав кілька уривків зі своєї книги «Надбання віків».
Петро Ткач презентує свою книгу
Село Новополь
Село було засноване наприкінці ХVІІІ століття. Його назва походить від виникнення поселення на звільненій від лісу землі - новому полі.
У 1927 році село було перейменоване в Ухожани на честь С.Ф. Ухожанського – секретаря комсомольського осередку, якого було вбито в період громадянської війни. Стару назву селу Новополь повернуто у 2016 році. Село Новополь налічує 6 вулиць. Одна з них має назву «Миндилівка». Інша, нині найбільша вулиця села, має назву «Поле».
Розділ про Новополь
Історія цієї назви теж дуже цікава. Там, де вона знаходиться, донедавна було поле. Село розросталося, і людям потрібно було десь селитися. А права сторона була ближче до ставка та сусіднього села, куди часто приїздили чумаки та привозили сіль. Люди будували житло, але навіть і не думали огороджуватися тином – не хотіли псувати красу поля, відмежовуватись від неї. От і виявилось, що живуть вони «на полі». Так ця назва і залишилася.
Є в селі ще вулиця, яка має назву «Штепівка». Історія її така:
Жив на ній у позаминулому столітті звичайний селянин, на прізвище Штепа. Був він досить заможний, мав пару гарних волів, і дуже багато людей ходили до Штепи позичати волів, бо не кожен мав таке багатство. Селянин же не був скупим, тому, як данину поваги до багатого і щедрого односельця, люди й почали називати ту вулицю Штепівкою. Своїх волів Штепа дуже доглядав, тому й були вони ситі, а через це дуже повільні. Так з'явилась у селі приказка: «Ходить, мов Штепів віл».
Четверта вулиця має назву «Скавули». Тут раніше не було доброї дороги, а ґрунтова, яка під час дощів та іншої негоди була дуже поганою, з ямами, горбами та косогорами. Коли по ній їздили волами чи кіньми, то вози дуже скрипіли, «скавуліли». Так її і назвали «Скавули».
П'ята вулиця – «Решето». Її назвали так, бо коли подивитись на село згори, то воно має форму кола, наче решето. А хати – дірочки в ньому.
Є ще одна версія назви цієї вулиці така: люди селилися купками, а купка ця – рідні чи родичі. Поряд, на пагорбі, інша родина у кількох хатах. Так і донині живуть тут «купками» родичі. І пишаються тим, що їхня вулиця має таку назву.
І остання, шоста вулиця – це Кучаївка. Місцевість горбиста, і люди будували хати на горбках: по дві, по три хатки. Звідси й назва – «Кучаївка».
Чарівний камінь села Перейма
Розділ про Чарівний камінь
У кінці села, який називають Ковбицею на схилі поблизу невеличкої річечки знаходиться камінь. По висоті та довжині він невеликий, але всі старожили села про нього знають. Знають вони про його магічну та чудодійну силу. Влітку чи весною, коли наступає посуха, люди йшли до нього, щоб попросити дощу.
Історію каменя, як він там з'явився, ніхто не знає. Хто викарбував знаки на ньому, що вони означають, теж ніхто не знає.
Колись на релігійні свята до каменю та джерела, яке знаходиться поруч, ішли люди. Вони приносили з собою їжу, розстеляли рушники, молилися Богу та проводили поминальні обіди.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
