Чи вистачає доходів вашій родині на придбання харчових продуктів та покриття комунальних послуг? Що, на ваш погляд, може зробити влада для покращення ситуації?
Наш журналіст поставив ці запитання респондентам з Любашівської громади. Ось що вони відповіли.
Не секрет, не вистачає мені пенсії на комунальні платежі та продукти. Дуже важко прожити на три тисячі гривень на місяць, інших доходів у мене не має. До війни було важко, а тепер взагалі неможливо одній без сторонньої допомоги.
Інфляція вплинула на ціноутворення всіх товарів, особливо - харчових продуктів. Дорожнеча в магазинах, однак у таку складну війну – це супутнє явище, що поробиш, складно всім нині. Добре, що діти допомагають, купують мені все необхідне, на що інколи не вистачає коштів.
Навряд чи місцева влада може постійно допомагати нашим пенсіонерам, на це потрібні немалі кошти. Раніше, коли мій чоловік за життя серйозно хворів, мерія періодично матеріально допомагала нашій родині. За це дуже дякую.
Заборгованості не маю по комунальних платежах, викручуюся. Як би складно не було, але родина не голодує, хоча багато всього ми теж не в змозі собі дозволити. На часі питання боєздатності наших Збройних Сил, щоб не допустити в глиб України ворога та накопичити резерви для контрнаступу та визволення назавжди наших земель. Навіть мені доведеться поповнити лави нашої армії, я до цього готовий.
Що стосується селищної ради, то добре, що вона дієздатна і виконує свої функції та повноваження. Особисто від місцевої влади я нічого не хочу, мій обов’язок — сплачувати податки та інші платежі до цільових фондів. На місцевому рівні бюджетні кошти частково повинні направлятися на соціальні потреби незахищених верств населення, пенсіонерів та переселенців. А ще хочеться, щоб у вищих ешелонах влади та на місцях не дерибанили різноманітну міжнародну гуманітарну допомогу. Бо неприємні розмови, які поширюються у ЗМІ та соціальних мережах, працюють на підрив довіри до владних структур. Де ж це видано, щоб під час війни чиновники займались нагромадженням власних статків?! Нам увесь світ допомагає, тому, переконаний, і далі потрібно збирати усе необхідне для фронту, На жаль, доводиться боротись не тільки із зовнішнім ворогом, а й з внутрішнім — корупціонерами.
Ми з чоловіком серйозно заощаджуємо на всьому, особливо на опаленні природним газом. Так, напевне, діють сьогодні багато українських родин. Особливо це стосується економії електроенергії, зараз її не вистачає, та й тарифи для населення «кусючі». Вранці запускаємо котел і він працює десь до 18:00, а на ніч вимикаємо. Оскільки я хворію, мені потрібна більш-менш стала температура в житловому помешканні. Така собі вимушена економія.
Ціни в магазинах «вбивчі», але не голодуємо, хоча теж непросто нині прожити. Жодним чином не розраховую на місцеву мерію в цьому питанні, тільки на свою родину. Допомагали вони раніше і зараз, напевне, багатьом родинам виділяють матеріальну допомогу. Але ж це невеликі кошти, тому ми цим абсолютно не переймаємося. Спливли ті часи в минуле, коли за 500 гривень можна було придбати харчів на цілий тиждень, ще й щось заощадити.
Зароблених коштів нам з чоловіком не вистачає на всі ключові потреби. Як і багатьом іншим молодим сім’ям. Мінімальні потреби ми ще можемо витягти, але на щось більше бракує коштів. Чоловік з початку війни був мобілізований. На підприємстві, де працював до війни, керівництво за ним зберегло, спасибі, заробітну плату. Тоді було якось легше, зараз скрутніше. Затіяли заміну підлоги в будинку, відчули навантаження на сімейний бюджет.
Ми з чоловіком бюджетники, то і якось недоречно від місцевої влади щось ще хотіти. Не завадило б моєму Віталію знайти більш оплачувану роботу, але під час війни це складно.
Важкувато зараз, але не голодуємо, на все необхідне вистачає. Поки що маємо за що жити, купувати харчі та опалювати будинок. Знаємо, що потрібно пам’ятати, що комусь гірше, а особливо тим, хто нас захищає, сидить в окопах.
Війна і в тилу дається взнаки, не обходиться без стресів, невпевненості у завтрашньому дні. Втішаємо себе тим, що здорові, не голодуємо, не мерзнемо. Тільки б перемогти в цій війні окупантів і зробити правильні висновки. Не втрачаю надій на краще життя.
Селищна рада моїй родині виділяли матеріальну допомогу раніше. Якщо є така можливість, то нехай підтримують тих, хто справді потребує такої опіки. Не забуваймо, не можуть вони щодня чи щомісяця всім допомагати. Я особисто розраховую на власні сили, як і моя родина. Влада повинна більше коштів спрямовувати на ЗСУ.
Опитування проведено у рамках проєкту Агенції медійного росту «Або» «Медіатори»
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
