Клавдії Миколаївні Мухачовій з Любашівки нещодавно виповнилося 85 років. На долю жінки випало дві страшних війни – Друга світова і сьогоднішня – рашистська, загарбницька.
Життя від війни до війни
Народилась Клавдія Михайлівна в багатодітній родині у 1938 році, коли Добровеличківка ще відносилась до Одеської області, тому у неї у метриці й є відповідний запис. Батьки виховували восьмеро дітей, чотири дочки й стільки ж синів у любові до ближніх і праці. Мати була зовсім неграмотною, тому з батьком докладали всіх зусиль, щоб діти зазнали кращої долі. Жінка бралася за будь-яку роботу, щоб підняти дочок і синів на ноги. Найкраще у неї виходило мастити будинки, які будувалися. Батько, інвалід другої групи, отримував пенсію 24 рублі, а стипендія складала 40 рублів. Отак і викручувались, як могли. Так у родині з’явилися два агрономи, два вчителя та два лікаря. Брат Анатолій відразу вивчився на водія, хоч потім шкодував, що не погодився на пропозицію навчатись у будівельному технікумі. Ще один з братів помер маючи лише 16 років.
Пенсіонерка не пам’ятає Другої світової війни у подробицях, їй тоді було усього чотири роки. Ото тільки й спогадів, що переховувались у погребі. У Бондаренків він був добротним, тому місця тут вистачало для всіх, і для діда з бабою, і сусідів. Змушені були ховатись від німців, які у Добровеличківці Кіровоградської області щотижня проводили облави, хапали молодь і відправляли до Німеччини. Ворог намітив збудувати залізничну колію Помічна-Умань, до робіт залучали й жінок. Мама нашої героїні теж там була й бачила, як залізничні состави з чорноземом відправляли до Альп. Виходить що тераси, зроблені там, з української землі.
Клавдія Іванівна закінчила Уманський сільськогосподарський інститут, працювала в управлінні сільського господарства, на пенсію вийшла з посади керівника районного відділення Держстраху. Поховала сина, у якого було невиліковне захворювання, потім чоловіка, а вже як помер брат, переїхала до дочки Тетяни, яка у Любашівці працює у відділенні пенсійного фонду Українию. З зятем Юрієм Саракієм у тещі склалися гарні стосунки. Гордиться жінка, що має чотирьох онуків і чотирьох правнуків.
З онуками Ганною, Павлом та дочкою Тетяною Клавдія Іванівна зустрічала Новий рік
На 85-річний ювілей матері, сестри, бабусі, прабабусі приїхали онуки, рідні, звучали тости (це було напередодні загибелі племінника). Був ще один сюрприз від організації ветеранів Любашівської селищної ради, її голова Галина Слободзян особисто привітала, вручила квіти а від місцевої влади ювілярка отримає переказом тисячу гривень.
Втратила на цій війні племінника
В нашій розмові жінка зізналася, що війна, яка зараз триває на нашій землі, дуже пригнічує її, вона ніколи не думала, що доживе до ще одного кровопролиття. Скільки вже загинуло захисників, а це ж майбутнє молодої держави.
«Вона торкнулась кожної родини так чи інакше, – схвильовано ділиться жінка наболілим. – Боляче вдарила й по нашій. Двадцятого жовтня й ми поховали 38-річного Юрія, сина мого брата Олександра Бондаренка. У мирному житті він був провізором, батько – лікар. З перших днів нападу російських військ на країну записався у добровольці, тобто вже у лютому вирушив з дому. Спершу був задіяний на південному напрямку, а потім перекинули у Дніпро. Дорога додому була сумною. У нього залишились дружина та син. Ми повірити не можемо у таку втрату й хочемо, щоб ворог був покараний за свої злодіяння, які чинив в Україні».
З онуком
Внучка Клавдії Іванівни Наталка проживає у селі Білгородка, що в Бучанському районі на Київщині. Як тільки ворог порушив кордони, сім’я поспішила виїхати, молоді батьки чекали на поповнення. Дмитрик, третя дитина, народився в результаті кесаревого розтину у Луцьку. Така операція вже друга у Наталки. Члени родини згодом повернулися до рідної домівки, на щастя, ворог до села не добрався.
«Жаль, що корупціонери розкошують, поки бійці їх захищають, – говорить Клавдія Іванівна. – Вкотре як почую, скільки чиновники різних рівнів «наскладали» статків, то думаю, хіба потрібно біднякам-пенсіонерам скидатись на військове спорядження, автомобілі військовим?! Але ми це робимо, бо не хочемо, щоб рашисти знову Україну окупували. Сподіваюсь, що ті, хто здобудуть перемогу, візьмуться за управління державою та поламають усі схеми. Саме час кинути усі сили на озброєння війська, а стадіони, плитка, та й дороги почекають. Довше терпіли».
Тримає руку на «пульсі» життя
Найбільше захоплення ветеранки праці – преса. Більше 50 років передплачує «Сільські вісті» та районку. У Любашівці їй до душі припав і місцевий «Хлібороб». Відрізняє кожного автора за стилем, дуже поважає труд журналістів і не розуміє, чому держава не поставить на місце реформатора Укрпошти Смілянського. Попри збільшення ціни, про що оголосила редакція, поставлена у складні рамки, газету передплатить обов’язково. Адже це її зв’язок зі світом, переконана, не тільки її й закликає жителів громад таким чином підтримати свою газету.
Навчилася спілкуватися мобільним телефоном
Навчилась спілкуватись мобільним телефоном, але кнопковим. Останні тижні не дивиться новини по телевізору через загибель племінника. Ця рана, каже, невиколіковна.
Недуги часом й спати не дають, то ноги крутить, то серце калатає, бо ж має аритмію й спина докучає. І з паличкою почувається впевненіше, але вже сама надвір не може вийти. Та все ж оптимістка і слово старість не промовляє і ми домовляємося про наступну зустріч.
Зі святковим тортом на свій ювілей
Є у Клавдії Іванівни одне велике бажання, аби війна швидше закінчилась і настав мир, щоб не гинули діти, жінки, воїни, щоб Україна стала процвітаючою. Сподівається також, що українці змінять Гімн на більш оптимістичний, нинішній сумний. Чому розпочинається зі слів: «Ще не вмерла України ні слава, ні воля?». Вони ніби програмують на вмирання, слова ж, переконана жінка, можуть бути матеріальними. От і гине сьогодні цвіт нації. А в Гімні має бути більш оптимістичний текст, у тому числі й з фразою: «У Євросоюзі ти щастя знайшла!». Жаль, що влада не дослухається думки народу. Свої пропозиції з цього приводу Клавдія Іванівна надсилала до «Сільських вістей». Вела полеміку й з інших важливих питань. Не дивлячись на роки, сповнена ентузіазму й вірить, що наша багатостраждальна Україна врешті переможе ненависного сусіда й назавжди підтвердить свою незалежність.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
