Все рідше сьогодні лунають ностальгійні спогади про «самоє вкусноє мороженоє» радянського союзу; про «братерські» стосунки з росіянами; про «турботливу» владу комуністів, яка так довго годувала байками про світле майбутнє усі поневолені російською імперією народи.
І все-таки досі існують люди, яким важко усвідомити, що десятки років їх просто дурили, приховуючи страшну історичну правду, яким навіть нинішня війна ще не зовсім відкрила очі на жахливу імперську суть росії, приховувану нею протягом століть, в тому числі за часів радянщини.
Тодішня її пропаганда, як і нинішня, вміло зомбувала людей. Але як можна було вірити більше парторгам, а згодом «телевізору», ніж власним очам, своїм батькам і дідам, які переживали одну за одною трагедії українського народу?
Існує таке поняття як пам'ять роду. Її радянська влада завжди намагалася стерти в українців. Але не завжди це вдавалося, бо серед нас, українців, у всі віки знаходилися затяті правдолюби, які ту пам'ять берегли і передавали нащадкам.
Репресований дід Василя Боровського з родиною
«Як можна було не бачити і не чути?»
Тетяна Сергіївна Боровська, коли їй трапляється чути від людей «радянського покоління», що вони нічого не знали ні про голодомори, ні про антиукраїнську політику комуністів, а інколи й стверджують, що ніякого голодомору не було, обурюється:
«Хіба таке може бути? Адже у кожного були мами і тати, чи бабусі та дідусі, які були очевидцями тих подій. Як вони могли не бачити, що комуністи ходять по хатах і забирають у людей останні крупи, борошно, буряки і картоплю, прирікаючи їх, разом з дітьми, на голодну смерть? Як можна було не бачити і не чути, коли вулицями їхніх сіл їздили «труповозки», забираючи тіла мертвих односельців, щоб скидати їх в одну на всіх яму? – дивується Тетяна: – Я думаю, що «не бачили» хіба що ті, чиї родичі самі прислуговували комуністам, забирали в земляків останні колоски… Інших пояснень такої «сліпоти» і «глухоти» я не можу знайти».
Сама Тетяна з дитинства знала правду – її бабусі і дідусі не заплющували очі на все, що відбувалося, і не приховували страшної правди вд своїх дітей та онуків.
Тетяна Сергіївна увібрала в душу всі спогади предків. Наприклад, про те, як бабуся Іуліта розповідала їй жахливі факти про голодомор. Бувало, що в «труповозку» скидали всю сім’ю, навіть з ще живими дітьми – аби не їхати за ними ще раз через якийсь час. «Все одно помруть» – так аргументували вбивство безвинних.
«Інша моя бабуся – Анастасія – одного разу стала свідком випадку, коли з купи мертвих спухлих тіл несподівано вистромилася рука – то була дівчинка років 12-и. Вона шепотіла тільки одне: «Хліба»… Бабуся, коли згадувала все це, завжди плакала», – розповідає Тетяна.
Дід Тетяни Боровської Юхим Паєвський
Про війну – Другу світову – вона знала не лише з підручників, але й від свого дідуся Юхима Тимофійовича. Він пройшов ту війну гідно, мав нагороди, але типовою «радянською людиною», завжди за щось вдячною компартії і леніну, він так і не став. Знаючи все про війну зсередини, її герой ненавидів комуністів.
У селах і маленьких містечках у людей, крім прізвищ, зазвичай є ще й прізвиська – як їх кличуть «по-улічному». Так от, Юхима Тимофійовича «по-улічному» звали – Бандера. Про це Тетяна згадує з гордістю за діда.
Батько Василя Боровського
«Що цікаво, то це те, що таке саме ставлення до радянського союзу і компартії було і в родині мого чоловіка. В їх роду теж правду не приховували від нащадків. Його батько Леонід Васильович також пройшов усю війну, був орденоносцем, але не шанувальником «совєтів». Що й не дивно. Дід мого чоловіка (батько Леоніда Васильовича) був репросаваний тими «совєтами»… Тож ми з Василем зразу виявили, що стоїмо на однакових антирадянських позиціях, – каже Тетяна і сміється: – То нескладно зрозуміти, якими виросли наші діти – вони увібрали в себе всю «антирадянщину» не тільки обох батьків, але й всіх своїх бабусь і дідів, прабабусь та прадід – як по материнській лінії, так і по батьківській».
Нащадки Юхима «Бандери»: за покликом серця – воїни доброї волі
А сини Тетяни і Василя Боровських – 33-річний Андрій і 31-річний Микола – молоде покоління справжніх патріотів України, гідні нащадки прадіда Юхима Бандерівця. В перші ж дні після 24 лютого 2022 року хлопці пішли у військкомат – записуватися добровольцями.
Андрія зразу взяли в загін Тероборони, а Миколі порадили займатися волонтерством. Проте вже через 7 місяців Микола таки пройшов медичний огляд, аби йти захищати Вітчизну в лавах ЗСУ. Йому дали вибір: йти в прикордонники, в Кодимі, чи в десантно-штурмові війська. Він обрав другий варіант…
***
Сьогодні частенько можна почути, як родичі молодих юнаків і чоловіків, які якимсь чином досі не стали на захист країни, такий аргумент: «У них є робота, вони займаються волонтерством… вони тут потрібніші»… Так ось, молоді Боровські також мали роботу в мирному житті: Андрій працював технологом бетонного виробництва в Одеському порту, Микола – інженером-енергетиком, ходив у рейси. Власне, в окопах зараз чимало фахівців високого класу різних галузей, але ці хлопці та двчата вирішили, що найбільшу користь у цей небезпечний для України час можна принести саме в Збройних силах України.
Андрій, Микола та їхній батько Василь Боровські
…З того часу, як діти пішли воювати, ніби десятки років минули – так багато довелося пережити і хлопцям, і їх батькам. Під Мар’їнкою Микола потрапив під обстріл, був серйозно поранений. Сім осколків потрапило в його тіло… Та, підлікувавшись, молодий воїн знову став у стрій. Пройшов навчання і сьогодні він уже – молодший лейтенант, який несе службу на Донецькому напрямку.
Побачити синів Тетяні вдається нечасто, як і всім матерям українських воїнів. Але вона завжди з ними – не тільки в думках, але й у справах: допомагає підрозділам, у яких служать Андрій і Микола, збираючи кошти на потреби захисників. Але волонтерська діяльність Тетяни Сергіївни не обмежується допомогою тим підрозділам, де її сини несуть службу. З перших днів повномасштабного вторгнення росії жінка зайняла активну позицію і, разом з іншими волонтерами Кодими, відповідає конкретними діями на кожен запит і прохання військових, яке долинає до нас чи не з усієї лінії фронту.
Ні нас, ні наших нащадків росія вже ніколи не зможе обманути
Тетяна Боровська
«Я роблю те ж саме, що сьогодні робить багато людей: і жінок, і чоловіків, і навіть школярів, – скромно каже Тетяна Сергіївна. – У нас же з перших днів після повномасштабного вторгнення всі взялися до роботи на ЗСУ: і вдома жінки варили каші і тушонки робили, і окопні свічки виготовляли, і в трудових колективах маскувальні сітки плели, і в Будинку культури, і в Гончаренко-центрі, і на швейному підприємстві, що в Будинку побуту...
У нас на хлібоприймальному підприємстві жінки зразу взялися за виготовлення сіток. Тоді ми ще вчилися цій роботі, та й не дуже було з чого, то чоловіки приносили нам свої рибальські сітки – виходили зі скрутного становища. Тканину несли всі – хто що мав, ми її фарбували, рвали… І кошти перерахували і перераховує чимало людей як по всій Україні, так і в Кодимі».
Окопні свічки для захисників
Тетяна Боровська з вдячністю відгукується про всіх, хто підкладає плече Збройним силам і волонтерам, які невтомно працюють на перемогу. Саме небайдужі рятують життя нашим воїнам, а в тому числі й її двом синам. Дякує усім, хто відгукнувся і взяв участь у зборі, оголошеному підрозділом Андрія, який зараз служить на Херсонському напрямку. Потрібні були катери, щоб вивозити поранених. (Про збір писало і наше видання). Власне, потреба в катерах завжди є, адже вони, на жаль, потрапляють під обстріли…
З щирою вдячністю жінка згадує релігійну громаду святого Архістратига Божого Михаїїла (ПЦУ) та отця Нестора (Скрипника) за надану допомогу.
(Від ред.: Нагадаємо, що 6 вересня, в день Престольного свята – спомину Чуда Архістратига Божого Михаїла, парафія підбила підсумки місячного збору на потреби Збройних сил України. Кошти були зібрані парафіянами для закупівлі техніки, запчастин до неї, тепловізорів тощо. В результаті віряни маленької парафії зібрали понад 34 тисячі гривень).
20 тисяч гривень з зібраних коштів парафіяни вирішили направити на придбання батарей для підрозділу Миколи Боровського.
Квитанція про переказ воїнам
А зараз Тетяна намагається знову допомогти підрозділу молодшого сина Миколи, який має гостру потребу в тепловізорах. Стараючись зібрати необхідні кошти, матір захисника вдається до креативних методів. Наприклад, на своїй сторінці у Фейсбук Тетяна нещодавно «анонсувала» свій день народження і оприлюднила оголошення для всіх, хто планує її привітати, що найкращим подарунком для неї буде донат на ЗСУ, конкретно на «великий дрон, яким можна добре покошмарити ворога».
(Від ред.: Дублюємо реквізити для читачів, які мають бажання посприяти нашим військовим: 5375411208815816; номер банки: https://send.monobank.ua/jar/8WS3NyTR24)
Дійсно, байдужих українців зараз майже не існує в природі. Росія, прагнучи роз’єднати українців, добилася протилежного – об’єднала їх у прагненні перемоги Збройних сил. Більше того – у прагненні більше ніколи не мати з росією нічого спільного. Навряд чи після того як ерефія показала відверто своє справжнє лице і суть знайдеться українець – наш сучасник чи в наступних поколіннях, якого вона зможе заманити у свої «дружні обійми» казками про братерство.
Нарешті у всіх відкрилися очі, і ми тепер добре бачимо і майбутнє України, і її трагічне минуле, яке більше не повинно повторитися.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
