Стосунки між людьми різного покоління завжди ускладнювалися недостатністю взаєморозуміння. Дуже часто молодь усіх поколінь чула критику на свою адресу від старших: і одягаються не так, і музику слухають не ту, і живуть неправильно…
Але ви помітили, що останнім часом якось разом стихли подібні нарікання?
Сьогодні на нашу молодь ми дивимося іншими очима. Війна принесла прозріння, ми побачили, які мужні, відповідальні, героїчні наші хлопці та дівчата. Ми усвідомили, що вони заслуговують на безумовну повагу і нашу вдячність. Вони – наша гордість і надія, і в наш час це не порожні слова. Важка ноша війни випала на їхню юність, але вони несуть її з гідністю, якою можна тільки захоплюватися. Приклад цьому Новинар.City знайшов у селі Будеї Кодимської громади.
Володимир Баштанар
Спогад колишньої вчительки: ріс собі хороший хлопчик Вова…
Про 23-річного будеянина, бойового медика Володю Баштанара Новинар.City розповіла староста Людмила Вікторівна Ясніцька. Поспілкувалися ми і з мамою юнака – Оленою Андріївною, а тепер розкажемо і вам, що дізналися про Володю.
Володя з однокласниками і класною керівницею
Можна було би сказати, що Вова в дитинстві був звичайнісіньким сільським хлопчиком, яких багато в селах. Але Людмила Вікторівна, яка була його класним керівником з 5-го по 10-й клас, каже, що він не зовсім звичайною дитиною був.
«Той клас, у якому Володя Баштанар навчався, був моїм першим класом на педагогічній ниві. Я тільки закінчила інститут і прийшла працювати, тож тих дітей запам’ятала дуже добре.»
Володя в колі однокласників
Зі слів Людмили Ясніцької, Володя вирізнявся серед інших – йому не властиві була дитяча метушливість, непосидючість, галасливість. Змалку був дуже розважливим, вдумливим, поміркованим. Коли йому давали якесь доручення, то можна було не сумніватися в тому, що все буде зроблено ідеально – відповідальність у нього була на висоті. Такий собі – маленький мудрець з дитинства.
З друзями
На питання, чи не може колишня класна керівниця пригадати якусь цікаву історію з Володиних шкільних років, Людмила Ясніцька відповідає:
«Та в тому й суть Володі – він ніколи не потрапляв ні в які історії. Навіть у складному перехідному віці, коли підлітки часто й самі себе дивують власною поведінкою, Володя Баштанар залишався незмінно сталим, спокійним, врівноваженим, від нього не можна було чекати якихось «сюрпризів». На цього хлопця у всьому можна було покластися, він завжди був надійним, і це цінували і ми, вчителі, і його однокласники. Надійним, добрим, спокійним…»
Ростила сина для щастя, а не для війни
Матір Володі Баштанара – Олена Андріївна – все життя працювала художнім керівником сільського будинку культури. А батько – Микола Дмитрович – загинув, на жаль, коли Володі було тільки три роки.
Але з часом до виховання хлопчика долучився вітчим, хороша людина – Володимир Васильович Гулько. Зараз Володимир Васильович, до речі, як і Вова, теж несе службу в Збройних силах України.
Олена Андріївна щодня занурюється в буденну сільську роботу, а вечорами, разом з молодшим сином Ігорем, снують думки про рідних воїнів: і спогади, і тривоги, і мрії…
З дитинства любив мотоцикли
Дитиною, згадує мати нинішнього бойового медика, він захоплювався риболовлею, мотоциклами, а ще дуже любив тварин, особливо собак. Кажуть, між іншим, що якщо хтось собак любить, то це прикмета доброї людини.
Власне, тільки добрі люди, напевно, стають лікарями, адже треба мати милосердне серце, щоб обрати цю професію і щодня визволяти людей з полону болю і страждань.
Володимир на весіллі родича
Після закінчення школи Володя пішов навчатися в Одеське медичне училище. Його молодший брат Ігор, як розповіла Олена Андріївна, також хоче стати лікарем. Чому саме цей фах в пріоритеті? «Хоче бути, як його брат. Дуже любить і поважає нашого Володю», – відповідає жінка…
Стелила доля шлях щасливий, війна – дороги фронтові
Навчання в медичному училищі Володя завершив у 2018-му році. А попрацювати за фахом в одній з клінік Одеси встиг лише кілька місяців – з червня по листопад.
Після призову за контрактом пішов служити в АТО. Аби приносити якомога більше користі побратимам, пройшов додатково медичні курси і став бойовим медиком. Служба зв’язала його молоду долю з Донеччиною на значно довший строк, ніж гадалося…
Володимир Баштанар, Владислав Мукан, Степан Колодій. Усі троє нині - воїни.
Три роки в АТО, а далі, здавалося, на нього чекає спокійне цивільне життя щасливої молодої людини…
Але ні, довго бути цивільним не вдалося – в листопаді 2021-го звільнився, а на другий день після 24 лютого 2022-го року разом з побратими з 35-ї бригади морської піхоти, з якими служив в АТО, Володя Баштанар знову став у стрій. І знову – Донецька область, фронт, війна у всіх її звірячих проявах…
Володимир біля пораненого бійця, якого перевозять до госпіталю
Що їм, нашим хлопцям, доводиться там переживати? Як вони знаходять в собі сили, щоб вистояти, не впасти духом? А скільки болю побратимів доводиться через власне серце пропустити бойовому медику!
І на війні не може без собак
«Нічого не розповідає, – скрутно зітхає Олена Андріївна. – Я навіть не знаю точно, в якому він населеному пункті. Одне лише знаю – в Донецькій області. Один раз за час війни син був у відпустці на 10 днів. Володя не любить про війну розповідати…»
«Не любить про війну розповідати» – такі самі слова я вже чула від іншої матері, причому теж бойового медика. Ніхто з наших захисників, які щодня проходять випробування війною, багато про неї не говорить. Вони – титани духу, які, стиснувши зуби, мовчки роблять свою святу роботу – захищають рідні домівки, дорогих людей, нас з вами, нашу Україну.
А нам – за них молитися невтомно, намагатися підтримувати морально, та й не тільки.
І хай після нашої Перемоги (дай Боже скоріше!) їхні молоді життя заквітують щастям на многії літа. Доземний уклін їм усім.
Слава героям!
Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО "Інститут масової інформації" в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Viber!
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
