У Балтській громаді з Днем матері привітали найстарішу жительку Балтщини, мешканку села Плоске вчительку-пенсіонерку Федору Гумен. Вона виростила сина, який наразі опікується матір'ю. Але її по праву можна вважати багатодітною, адже за роки роботи в школі випустила близько тисячі своїх учнів, віддаючи їм свою любов та турботу.
Найстарша мама громади
Наприкінці минулого року довгожителька перегорнула 101-річну сторінку свого життя, але не втратила інтерес до спілкування, добре пам’ятає своє життя і учнів. Вітаючи її зі святом, очільник Балтської громади Сергій Мазур сказав:
«Ви наразі – найстарша мама нашої громади. А якщо врахувати дітей, яких навчали та виховували, то ви є багатодітною. Дякуємо вам за все!».
Прийшли також привітати і поспілкуватися з пані Федорою заступниця Балтського міського голови Тетяна Холіч та заступниця місцевого старости Олена Ковальчук. Вони розмовляли з довгожителькою про життя та жартували.
Керівники Балтщини вітають довгожительку з Днем матері
Покликання – вчителювання
Було що пригадати… Народилася Федора Григорівна і все життя пропрацювала в рідному селі. Її родина пережила війну і голод – багато страждань і випробувань випало і на її долю. Про життєвий шлях нагадують портрет молодої й чарівної жінки, що висить на стіні, поруч – три десятки бойових нагород. І обличчя сотень учнів на старих світлинах.
«Вчителькою я вирішила стати ще в дитинстві завдяки своїм улюбленим наставникам – директору школи Новошицькому (не можу пригадати його ім’я) та вчительці Марії Вікентіївні Шкодовській. І хоч для мене питання вибору професії не стояло, але, як кажуть, за компанію, поїхала з подругою подавати документи до Одеського медичного училища…», – пригадує Федора Григорівна.
Але гору взяв здоровий глузд: подумавши, забрала документи і пішла на десятимісячні курси вчителів. По завершенню навчання отримала направлення в село Капустянку Савранського району (її рідне Плоске теж до 1962 року відносилось до цього району). Першого вересня 1940 року увійшла до класу працювати вчителем початкових класів. На той час їй ще й вісімнадцяти не було.
Головними завжди були діти
Як згадує Федора Григорівна, звістка про початок війни застала в рідному селі, коли в неділю, 22 червня, з подругою йшли до односельця по суниці. Пригадує, як дорогою юнак верхи на коні оголошував про початок війни та скликав на загальний збір. За словами довгожительки, спочатку всіх охопив жах, але, опанувавши себе, люди виступали на мітингу і тут же формувались в команди й відправлялись на фронт. Під час окупації викладання в школі довелося покинути.
«Кожен запитував себе: а що далі? Я хотіла продовжити навчати учнів, але окупаційна влада повикреслювала в книгах все, що стосувалося нашої історії, про державу. І я зрозуміла, що не зможу так працювати. Ті самі діти, та сама я, те саме все, а говорити треба зовсім інше… Тож залишила роботу і повернулася в рідне село. Всю окупацію жила в Плоскому, трудилася в полі», – ділиться спогадами жінка. – “Плоске визволили 27 березня 1944 року. А 1 квітня вже відкрили школу. Класи були різновікові, адже під час війни діти не навчались. Я почала працювати вчителькою початкових класів. Після війни закінчила Балтську педшколу (нині педагогічний коледж) і 35 років пропрацювала в Плосківській середній школі. До війни в школі про політику майже не говорили, а після війни щотижня проводились політзаняття. Ми писали реферати, здавали екзамени, які приймали представники з району. Школа пережила чимало реформ, але головними для мене були діти. Батьки моїх вихованців багато працювали, тому я завжди пам’ятала, що мушу їх не просто навчити грамотно писати, гарно читати, добре рахувати, але й стати хорошими людьми, навчити самостійно мислити, самостійно приймати рішення”.
Федора Григорівна багато пережила за своє життя. І голод, і холод та нестатки, але ніколи не пошкодувала про обрану професію. Серед її учнів – вчителі, наукові співробітники, лікарі, агрономи, доярки, трактористи... Вчителька завжди радіє їхнім успіхам, слідкує за їхніми долями і бажає всім міцного здоров’я, успіхів у праці, гарних відносин з людьми і, найголовніше, – перемоги та миру.
Матеріал надала Валентина Гай
