Балтянка Любов Семенівна Агеєва, яку онуки з ніжністю звуть бабуля-Любуля, вив’язала понад 100 пар своїх фірмових теплих шкарпеток для наших захисників і не збирається на цьому зупинятися. Каже, що з таким сусідом, як росія, нам ще не скоро вдасться вийти зі стану війни. Тож воїнам теплі шкарпетки знадобляться.
Любов Семенівна Агеєва - бабуля-Любуля з БалтиФото: Фото з сімейного архіву
З чого почалося захоплення Любові
Минулого року жінка захворіла. А, як виписалась з лікарні, внук Павло, котрий служить в армії і повернувся на кілька днів додому в короткотермінову відпустку, в розмові трохи спантеличив:
“Бабуля, у тебе є теплі шкарпетки?” “Я питаю: тобі? А він каже: хлопцям треба на зиму, – пригадує Любов Семенівна. – І я пообіцяла, що вив’яжу”.
Так перші шість пар поїхало до Паші та його побратимів. А потім сусіду Сергію Ганусіну віддала 10 пар вже вив’язаних, коли він повернувся з фронту на кілька днів. Одна пара дісталась дівчині, яка теж служить в армії. Вісім пар поїхали на кордон з Придністров’ям...
Як шкарпетки стали фірмовими
Дізнавшись про таке захоплення матері, її донька Ірина запропонувала їй чіпляти до кожної пари шкарпеток свій свого роду фірмовий знак.
“Якось з фронту прислали фотозвіт-подяку з лагідним зверненням - «бандерівським павучихам» – розповідає Любов Семенівна – Іра виготовила мені мій фірмовий знак, на якому зображена Божа Матір, котра тримає гніздечко з пташками, і зробила напис: «Бандерівські павучихи» – з молитвою за всіх воїнів України». А внизу, під розміром, підпис: «Від бабулі-Любулі»”.
Коли шкарпеток додалося, майстриня звернулася до волонтера Руслана Антонюкова і чергова партія “фірмових” шкарпеток від бабулі-Любулі була відправлена на фронт. Згодом вона налагодила зв’язок й з іншими волонтерами - Катериною Маляр та Миколою Котенком – і поїхали шкарпетки під Бахмут та у госпіталь – пораненим. Передавала й через колишню колегу по роботі на Балтському молочноконсервному комбінаті Лесю Гордієнко, яка має свої зв’язки з волонтерами. Бо, за словами Любові Семенівни, та вже давно в’яже шкарпетки та допомагає фронту, не раз і нитками забезпечувала.
Нитки для бабулі зібрали волонтери
Ниток не вистачало, тож організувати їхній збір допомогла Ірина – дружина волонтера Руслана Антонюкова.
“Мені передали купу різних ниток і я сиджу, працюю. Використовую все. Бачиш, які шкарпетки смугасті? Це тому, що маленьких клубочків багато…”, – поділилася з нами майстриня.
Любов Семенівна впевнена, що й на сімдесят шостому році, незважаючи на хворі ноги, можна допомагати ЗСУ. Було б бажання. Тому завзято продовжує в’язати шкарпетки і час від часу зі своєї невеликої пенсії посилає трохи грошей на потреби армії.
“Молоді хлопці... Їм би до дівчат бігати, а вони змушені гнати цю нечисть з нашої землі, ризикуючи своїм здоров’ям і життям”, – сумно зауважує жінка.
Волонтери шкарпетки вже не беруть: тепло. Але Любов Семенівна в’яже, не припиняючи роботу. З молитвою за кожного воїна, серед яких є й рідні їй люди, складає їх, дбайливо обкладаючи лавандою, щоб збереглися до зими... І щиро вірить у Перемогу.
