Посада старости під силу тим, хто вміє почути людей, хто готовий до самопожертви, переконаний Вадим Авдонькін – наймолодший староста у Захарівській обʼєднаній територіальній громаді. Минулого літа 28-річний чоловік очолив свій рідний Марʼянівський старостинський округ, а це – п’ять сіл, де проживають приблизно 700 людей.
Якщо раніше хтось у селі сумнівався, що у такому віці можна успішно „старостувати”, то зараз навіть ті, хто скептично поставився до його обрання, не мають чим дорікнути Вадиму – про це свідчить наше опитування жителів сіл. Староста зумів за досить короткий період виконати свої обіцянки.
Про те, як працюється наймолодшому старості Захарівщини, читайте в інтерв’ю Новинар.City.
Вадиме, де ти вчився?
Я навчався на економічному факультеті в Одеському державному аграрному університеті ОДАУ, маю диплом спеціаліста менеджменту організацій, тому з обов’язками керівника обізнаний.
Де тобі довелося попрацювати?
Спочатку – інструктором тренажерного залу, потім кілька місяців – оператором на автозаправці. Останнє місце роботи, на якому трудився майже півтора року, – завідувач Марʼянівським сільським Будинком культури.
Чи пробував жити у місті? Якщо так, то чому вирішив повернутися?
Так, після закінчення вишу жив півтора року в Одесі, але сумував за селом і рідними, тому згодом повернувся на малу Батьківщину.
Що спонукало прийняти пропозицію очільника Захарівської громади стати старостою одного з найбільших старостатів?
Чесно кажучи, у мене ніколи не було мети зайняти керівне місце у старостинському окрузі. Але коли наш селищний голова Олексій Осійчук запропонував мені очолити Марʼянівський старостат, я прийняв його пропозицію тому, що маю велике бажання змінити рідне село на краще.
До цього кроку мене активно підштовхували й друзі та односельчани. Казали: „Вадиме, іди в старости. У тебе вийде, бо ти амбітний, молодий, завзятий. Ми допоможемо”. Ну, ось я і погодився. До того ж люди вже знали мене як завідувача будинку культури, бачили й мали уявлення про моє ставлення до роботи.
Як зазвичай минає твій робочий день?
Мій робочий день починається з 8-ї ранку. В цей час традиційно зв'язуюся телефоном з головою громади та доповідаю про ситуацію в нашому окрузі, про те, які нагальні питання чи проблеми потрібно розвʼязати. У нас чітко визначені обов’язки: діловод займається документацією, староста – господарськими питаннями.
Прийом громадян проводжу щодня. Люди приходять із різними питаннями: комусь потрібні довідки, десь трансформатор вибило і потрібно відновити електропостачання – спектр питань різноманітний. Доводиться ледве не щотижня розбиратися і з конфліктами між односельцями. Тоді їду на місце, вислуховую позиції та доводи обох сторін і зазвичай всі разом ми знаходимо компроміс. І в такій круговерті пролітають усі дні.
Досить часто жителі громади телефонують мені й у вихідні, і у номінально неробочий час. Але я слухавку беру завжди, адже, як правило, нагальні питання потребують негайного вирішення.
Як війна змінила роботу старостату?
Мене призначили вже після повномасштабного вторгнення росії, у липні 2022 року. Тому багато що із запланованого на цей рік попереднім старостою довелося відкласти на потім – після нашої Перемоги. Наразі приділяється багато уваги тим людям, які опинитися у скрутному становищі та потребують допомоги, сім'ям військовослужбовців, чиї рідні зараз стоять на захисті нашої землі.
Цього року вже було проведено благоустрій прилеглих територій Марʼянівського Будинку культури, ФАПів, Оленівської гімназії, дитячого садка та Болгарського сільського клубу. А найближчим часом жителі старостинського округу візьмуться за благоустрій сільських кладовищ.
Радує, що у керівництва Захарівської громади аналогічна позиція. Коштів та матеріалів для робіт з благоустрою вистачає, ба більше, що їх не так багато і потрібно – головне, щоб було бажання. Розуміння є, підтримка селищної ради є, тож і нашу Перемогу ми будемо стрічати у квітучих, гарно прибраних селах.
Які є складнощі в роботі? Що, навпаки, дається найлегше?
Робота сама по собі для мене незвична, і спочатку було нелегко. Наприклад, перші дні на посаді старости були важкими в плані сприйняття та обробки великого обсягу інформації. Хоч до цього і мав вже невеликий управлінський досвід, але на новому місці мені довелося багато чого вчитися, розбиратися з документацію, заглибитися та зрозуміти роботу старостату. Ці справи вимагають великої уваги та концентрації.
Побутує думка, що з людьми важко спілкуватись, але я без складнощів знаходжу спільну мову з жителями свого округу. Щоправда, деякі сільчани, бувало, і дорікали мені, що роботи з благоустрою під час війни непотрібні. Мовляв, навіщо витрачати час та кошти на прибирання у селах, якщо в країні йде війна і невідомо, що буде завтра. Але ми ж не можемо сидіти й чекати, а тим часом заростати бур’янами.
Які плани вже вдалося реалізувати?
Було багато планів, але війна внесла свої корективи. Та все ж, намагаємося щось робити. До складу Мар’янівського старостинського округу входять п’ять населених пунктів – власне сама Марʼянівка, Оленівка, Болгарка, Петрівка й Дементівка. І роботи з благоустрою у них тривають постійно: ведеться обкошування вулиць, прилеглих територій біля адмінбудівель, пам’ятників, дерева на узбіччях охайно позрізувані, щоправда, ще залишилося кілька ділянок, але їх скоро теж приведуть до ладу. Також біля об’єктів соціальної сфери є клумби, які постійно доглянуті й радують жителів та гостей сіл квітами. Але не це головне для мене.
Перше, що я показую своїм односельцям власним прикладом, – що варто менше говорити, а більше робити. І це певною мірою спрацьовує.
А люди у нас згуртовані, добрі, щирі! Практично всіх знаю особисто, адже тут народився і виріс, тому мені добре відомо, хто чого вартий. Будь-яку роботу чи-то з благоустрою, чи-то з ремонту ми завжди робимо разом.
Які є плани на майбутнє?
В майбутньому плануємо провести освітлення на центральних вулицях округу, створити паркову зону зі спортивним майданчиком, вимощеними алеями та квітучими клумбами, дитячий майданчик з різними гірками-гойдалками.
Розумію, що на все заплановане грошей може забракнути, але головне – розпочати. А потім поступово все вдасться і кошти на все знайдуться.
Як оцінюєш свою роботу на новій посаді?
Оцінку роботи можуть давати наші жителі округу, керівництво громади, але не я. Робота, якою займаюся, мені подобається, а найкраща винагорода – позитивна оцінка від односельців. Вважаю, що на посаді старости головне – це людяність, розуміння, повага до людей, інколи вміння тримати себе у руках і наполегливість. Тому, вік живи – вік учись.
За час роботи я зрозумів, що людям видніше, нехай вони говорять про те, що зроблено. У мене особисто принципово змінилося бачення проблем сільської громади. Початкові цілі (дороги, водозабезпечення, освітлення) виявилися лише верхівкою айсберга. Коли я йшов на цю роботу, то орієнтувався на те, що часто говорили батьки, родичі, друзі та односельці: „дістала погана дорога”, „немає у нас вуличного освітлення”, „що робити молоді вечорами та у вихідні”, „чому часто немає води”…. Коли постійно чуєш про якусь проблему від різних людей, то ставиш собі за мету її розвʼязати.
Не знаю, у чому секрет, але у моєму старостаті незадоволених і тих, хто завжди проти всього, майже немає. Напевно, мені просто пощастило з односельцями. Адже будь-яку роботу в селі ми здебільшого робимо разом. І за це я щиро вдячний всім.
Що сьогодні найбільше хвилює твоїх односельців? Які ти бачиш шляхи розв'язання проблем?
Найбільше наших односельців хвилює стан центральної дороги, і коли її відремонтують, та створення нових робочих місць. Як розвʼязати ці проблеми? Навіть і не зможу сказати відразу. Адже дороги та безробіття – це не лише наша проблема, а всієї країни.
Люди часто просять про ремонт доріг, які не є у власності села, а підпорядковані, наприклад, Службі автомобільних доріг Одеської області. На жаль, ми не маємо законного права витрачати кошти місцевого бюджету на ремонт цих доріг.
Ми можемо оновлювати лише комунальні дороги в межах населених пунктів. А от ремонт головних доріг має виконувати Служба автомобільних доріг Одеської області. Наскільки мені відомо, всі необхідні листи й документи наш селищний голова Олексій Осійчук в Службу спрямував. Тепер все залежить лише від них і від того, на коли вони запланують ремонт цієї ділянки дороги.
Більшість молоді мріє виїхати й облаштуватися у великих містах чи хоча б містечка, як ти до цього ставишся?
Ставлюся до цього з розумінням, адже у великих містах легше знайти роботу з достойною оплатою. Але вірю, що ця тенденція незабаром зміниться.
Про що ти мрієш?
Звісно, мрію про нашу Перемогу, про мир і про світле майбутнє для рідного старостинського округу і всієї країни. Хочу повернути молодь до села, і саме через це не тікаю до міста у пошуках кращого життя. Мені дуже хочеться, щоб моє село не перетворилося на якийсь хутір, а щоб воно жило, причому жило повноцінно. Щоб ввечері діти тут гралися, молодь відпочивала, люди закохувалися та одружувалися.
Моя мрія – щасливе, квітуче, розвинене село, в якому живуть не менш щасливі щирі люди. Я дуже хочу відновити його, але сам я нічого не зроблю. Якщо є в людей бажання, щоб їхнє село жило – воно буде жити.
А ще, я з дитинство захоплююся спортом, тож мрію про розвиток спорту і в нашій громаді, про найвищі досягнення юних спортсменів Мар'янівщини у всіх спортивних змаганнях. Дуже хочу, щоб наша молодь долучалася до здорового способу життя. Це те, що змушує людей довше жити, вчить боротися і бути оптимістами.
Тож я зроблю все, що в моїх силах, а час покаже.
